«Посеред стиглої ночі транслюють солодкі сни нам, а ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини», - ця пісня «Бумбоксу» для мене є квінтесенцією криворізького літературного 2020-го року. Книжка про Соцмісто Ігоря Рукавіцина, повернення в літжиття міста Ірини Божко, онлайн-бібліотека В’ячеслава Колесника – такі три мої найглибші зарубки в’язкого, але й плідного 2020-го. Тож уже заради цього варто і далі ростити сталеві квіти, тому й роблю мій, як завжди, суб’єктивний, але наскільки можливо вичерпний огляд літжиття Кривого Рогу зразка високосно-ковідно-локдаунного 2020 року. А у вас він як?», -
На початку січня 2021 року Ольга Гончар-Хвостова опублікувала у Facebook традиційний літературний огляд року попереднього.
Книжки/публікації
Традиційно першим назву нове видання Ігоря Рукавіцина.«Соцгород Кривого Рога (1931-2021). От проекта до современности» - книжка «завтрашнього дня», як і попередній альбом цього автора «Кривий Ріг крізь об’єктив німецького солдата».
У «Соцмісті» на мій смак перфектно все: і атмосферний дизайн у дусі конструктивізму й інших описуваних епох, і поєднання фотографій, креслень, малюнків, і незмінно тверезі (хоч і місцями пом’якшені) історичні оцінки минулого. Справді, коли бачиш проєкт «міста-саду», яке мало хутко розквітнути на пустирищах біля терміново споруджуваного Криворізького металургійного заводу, і читаєш документи та тогочасні газети, з яких випливає, що власне будівництво житла для працівників було відсунуто далеко від перших планів, - стає щонайменше сумно. Коли в кресленнях різних років натрапляєш на красивезні будівлі, визначні архітектурні знахідки, і розумієш, що левова частка з них так і залишилася на папері то через недолугість чиновників, то через сумнозвісну «економічну недоцільність», то через банальну заздрість, - стає прикро.
Боляче і гірко блукати кварталами Социка і бачити жалюгідний стан тих нечисленних прекрасних будівель, які таки вдалося ввести в експлуатацію, – колишній Будинок комуни (згодом гуртожиток, потім «Сплав», тепер рок-клуб «Медісан»), колишній Діловий клуб (зараз тут ЦДЮТ Металургійного району), якому колись «ампутували» найкрасивішу частину – напівкруглу прибудову, до речі, подібну «рекреаційну залу» знищили і в сусідній школі-гіганті (на початках вона була розрахована на прийом 1200 учнів, а відбудована після війни мала вміщати рекордні 2,5 тисячі дітей), згодом це була школа-інтернат №1, а тепер – гімназія №56…
Звісно, у книжці є й багато світлих моментів: спогади Вадима Баралюка, Івана Авраменка, Віталий Вікторович Стецкевич і самого Ігоря Рукавіцина, огляд сучасних прикметних місць Соцміста… Для мене книга Ігоря Рукавіцина «Соцгород: от проекта до современности» – це друкований пам’ятник Соцмісту, яким воно було, є і, я сподіваюся, таки стане, зокрема і стараннями Ігоря Анатолійовича.
«Криворізьке восьмикласне комерційне училище і його директор В. Г. Морачевський» і «Деякі нотатки дореволюційної історії Криворіжжя» - про ці два видання Олексія Книги я писала відгуки, і вони (відгуки) привернули увагу до книжок. В обидвох книжках подані маловідомі матеріали про людей і будівлі та території, які свого часу відіграли суттєву роль у розвитку міста, а згодом були незаслужено забуті. Олексію Книзі вдалося знайти інформацію про Криворізьке комерційне училище, про поміщика Вірабова, розшукати фото склепу Колачевських та інші цінні відомості. Наклади обидвох видань маленькі, але, на щастя, завдяки добрій волі Олексія Книги, їх можна почитати в електронній бібліотеці В’ячеслава Колесника, про яку я ще згадаю пізніше.
Художні, публіцистичні та фототвори Володимира Думанського зібрали, упорядкували, супроводили вступним біографічним нарисом у збірці «Творчість» його друзі та колеги – Олександр Чижиков , Оксана Шахмоть та Александр Шмарін. У цій теплій, дружній книжці, схожій на хороше слово про друга, якого вже з нами нема, зібрані написи з краєзнавства й історії, дописи про музику, театр і спорт, живопис і фотографію, а також проза Володимира і спогади про нього. Неабияк прикрасили видання фотокартини Думанського, у яких він запам’ятався як романтик і життєлюб. Ця книжка стала успішним прикладом краудфандингу – на неї був публічно оголошений збір коштів, участь у якому могли взяти всі охочі. Щира дяка упорядникам за пам’ять про Тадейовича, думаю, він десь там усміхається точнісінько так, як на фото з обкладинки…
«Я пишу не потому, что я могу,
А напротив – не могу иначе.
Словно на безлюдном берегу,
Сердце от тоски душевной плачет».
Це «Одкровення» Олег Пономарёв – частина його нової поетичної книжки, збірки віршів християнської спрямованості «Свобода», написаних 15-20 років тому. Місцями непохитні, подекуди надзвичайно ліричні, інтимні, на максималках відверті – ці вірші багато в чому такі, як сам автор, що, власне, не дивно. Автор не ховається за рядками, а цілковито розчиняється в них, шукаючи – і знаходячи! – божественний подих та, мов священний вогонь, передаючи його далі, читачам. У книжці пульсує вдячність – і Богу, і добрим людям, одна з яких інкогніто пожертвувала Олегові Пономарьову гроші на друк цієї збірки.
Так само інкогніто залишається благодійник, який допоміг Денису Овсяніку випустити книжку «Sound of da Underground. Vol. 1». Наклад обмежений, автор розповсюджував його лише через свій фейсбук та інстаграм, віддавав за будь-яку суму, яку людина готова була заплатити. Мені книжка до рук не потрапила, але сам факт її існування радує, бо проза Овсяніка – густа і потужна, і вона достойна солідних накладів і у прекрасному «Видавництві Романа Козлова», і у великих столичних видавництвах.
Поки вдалося лише побіжно ознайомитися з двома книжками нового для мене автора Андрія Абіна – із збірками оповідань «Байки на привале» та «Моя охота с Арканом», а загалом у 2020-му він випустив три книжки, остання – дитяча збірка розповідей про тварин «Звірині історії», випущена в російськомовному й україномовному варіантах. Уже послухала інтерв’ю з Андрієм на одному з міських телеканалів, засмутилася з його дещо агресивної риторики на адресу вегетаріанців, веганів і зоозахисників, які, якщо судити з соцмереж, допікають автору своїми дописами-нападками. Досі мисливці мені здавалися винятково врівноваженими людьми, які глибоко по-філософськи ставляться до альтернативної життєвої позиції… Та попри все, намагаюся розділяти художні якості творів та людський характер творця, тож, коли настане час, із інтересом почитаю рідкісні на сьогодні оповідання про тварин від глибокого знавця природи, яким є мисливець Андрій Абін.
Також нові книжки у 2020-му випустили: Лідія Аніщенко «Земля пращурів моїх», Олександр Морозов «Мрії збуваються, або 25 років в ефірі» та інші криворізькі автори, про яких я або не знаю, або забула, тому прошу в коментарях нагадати, і я з радістю доповню цей розділ.
Поліна Лівшиць видала роман "Сніг забуття" у рамках реалізації магістерського проєкту. Тексти Поліни вирізнялися майстерністю на літературному конкурсі "Україна моя квітуча", думаю, під орудою таких профі, як Тетяна Вірченко, талант міг лише зміцнитися, тож із нетерпінням чекаю нагоди прочитати "Сніг забуття".
У 2020 році Віктор Гриценко, лауреат літературних премій, автор численних вінків сонетів, член Національної спілки письменників України, подарував читачам іще одну свою поетичну збірку "Яблуко Єви". Цю та інші книжки Віктора Васильовича, зокрема упорядковану в 2020-му, але ще поки не надруковану його книжку "Замість біографії" (а також іще одну, наступну), можна передзамовити автору на його фейсбук-сторінці. Поезія Віктора Гриценка - це джерело живої води, тому давайте щедру ціну за його книжки, відчуття окупляться сторицею.
Із інтересом я ознайомилася з дослідженням про знищення церков у Кривому Розі в 1950-х роках, яке підготував і опублікував у колективному збірнику Олексій Божко.
Цінну краєзнавчу інформацію містять також випуски альманаху «Криворожский коллекционер», які регулярно готував до друку в 2020-му авторський колектив на чолі з Віктором Петренком.
Події/заходи
9 вересня у надрах криворізького літсегменту фейсбуку знайшлася Poroda – art-gangІрини Божко та її однодумців і однодумиць. Спільнота встигла організувати кілька заходів – у парку Мершавцева, в арт-просторі «Чердак» та в галереї ArtCraftOil.
На вечірках не була, але Іру підтримую всіма руками (тримаючи пальці перехрещеними, щоб її запалу вистачило на якомога довше). На заходах ПОРОДИ виступили Макс Кабір, Сніжана Біла, Марія Семенова ( Мария Семёнова ) і багато інших класних авторів, рекомендую підписатися на сторінку арт-гангу і набиватися на виступ на наступних івентах.
Не менш радісною для мене була поява майданчика для виступів і заходів LiteraryKR. Ще торік її ініціаторка Марія Матяш провела слем, куди мене занесло як глядачку і де я зацінила рівень організації та склад журі.
Маша і надалі гуртує літераторів і проводить різні заходи, центровим із-поміж яких для мене особисто в 2020-му став Nefelibata-Battle – «розминка» першого літературного батлу Кривого Рогу. Маша запросила мене пожурити разом із дорогими серцю колегами, я недовго думаючи погодилася, і страшенно вдячна за цю можливість – було натхненно і весело. Попереду – основні битви Nefelibata-Battle...
Ще одна претендентка на звання літорганізаторки року, бізнесвумен Ірина Купа, створила ЛІТ – літературне інтернаціональне товариство. Ірина не лише організувала кілька літературних читань, а й сама активно викладає свої римовані рядки у фейсбук.
На 19 березня 2021 року запланований літературний вечір творчості дебютантів «12 стільців», де на учасників чекатиме призовий фонд: 1 місце - сольний літературний вечір + грошова премія, 2 місце - збірка творів, 3 місце - електронна книга. Для глядачів вхід коштує 170 грн.
При самому кінці 2020 року, 28 грудня, у рок-клубі «Медісан» читали і слухали поезію і прозу. Це був єдиний, якщо не помиляюся, літературний захід у цьому історичному місці, якщо не рахувати презентацію згаданої вже книжки Ігоря Рукавіцина, яка відбулася на ганку нинішнього рок-клубу (регулярні чутки про закриття якого, на щастя, не підтверджуються), яку все-таки треба зараховувати до книжкових заходів.
До речі, 2020-й зміцнив і розвинув новий тренд в організації літературників у Кривому Розі – на більшість івентів вхід був платний. Хоч це й були досить символічні суми, та важливий сам факт – «споживачі» поезії привчаються за неї платити. Кілька років тому ми гаряче дискутували з організатором мистецького фестивалю, який проходив за сприяння місцевої влади, про доцільність оплати учасниками за свої виступи. Я й надалі залишаюся при своїй думці: автори не мають платити, особливо якщо захід частково чи повністю фінансується з коштів податкоплатників. А от щодо оплати глядачами/слухачами тепер маю стриманий оптимізм – це реально, - хоча ще кілька років тому не вірила, що на платні заходи ходитиме хтось крім родичів і друзів тих, хто виступатиме. Тож за цей оптимізм дякую 2020-му року та організатор(к)ам літературників.
Ще одна вагома подія, про яку просто не можу не сказати – це те, що В'ячеслав Колесник (у літмиру – Марк Літій, першопроходець і стаханівець криворізьких е-книжок) започаткував і активно поповнює першу криворізьку бібліотеку електронних книжок!!! На сьогодні у бібліотеці трохи менше десятка видань, але час від часу з’являються нові, наприклад, кілька тижнів тому там з’явилися оцифровані книжки Анатолія Анджеєвського! А ще в 2020-му В’ячеслав Колесник організував перший авторський конкурс поетичного перекладу, учасники якого отримали круті бонуси! Докладніше про культуртрегерський рік В’ячеслава можна буде почитати за посиланням (на Facebook-сторінці Ольги Гончар Хвостової ред.).
Презентації
Денис Шаталов, дослідник Голокосту на Дніпропетровщині, передав центральній бібліотеці два видання 2017-го року – це книжка його авторства «Уявлення про козацтво. Українське козацтво у суспільній думці ІІ половини XVII – першої половини XIX ст.» та «Голокост у Дніпропетровську», де він виступив як співавтор.
Трохи раніше та сама бібліотека отримала отримала в дар від відомого криворізького фотографа Олександра Водолазського альбом-путівник «Кривий Ріг у фотографіях». Це перша книга в серії путівників містом, тут викладений маршрут від автовокзалу до площі Визволення через парк Мершавцева та скелі МОДРУ. Читачі й читачки можуть «прогулятися» маршрутом і читаючи та розглядаючи фото, і переходячи за посиланнями у QR-кодах і таким чином «блукаючи» різними куточками міста. Тексти подані українською та англійською, а деякі сторінки, як зазначає Валентина Косих , супроводжують поетичні рядки Світлани Носач. Загалом до альбому включено 183 роботи, серед них фото Володимира Тернового, Віри Еріфи, Бориса Останкова, Наталії Глухової, Тетяни Жосан, Михайла Панаріна та Сергія Рубеля.
Ювілеї
Григорій Джамалович Гусейнов, головний редактор культурологічного альманаху «Кур’єр Кривбасу», автор численних книжок, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, відзначив 70-річчя! До дня народження, яке ювіляр святкував 23 серпня, та за видатні заслуги в галузі журналістики та видавництва, особистий внесок у розвиток та збереження національної культурної спадщини Григорій Джамалович отримав нагрудний знак «За заслуги перед містом» ІІ ступеню. Попереду – нагорода першого ступеня і наступний крок – оголошення почесним громадянином Кривого Рогу. Довгих років плідного і натхненного життя!
На фото з Facebook-сторінки - Григорій Гусейнов і Ольга Гончар-Хвостова
До 60-річчя Криворізького історико-краєзнавчого музею, яке відзначили 9 січня 2020 року, вийшов друком альбом-путівник. Тут і нарис про створення й розвиток музею, і заочна екскурсія постійними експозиціями, зокрема про репресії на Криворіжжі, Революцію Гідності, війну на Сході та інші, а також згадки про філіали музею (їх на сьогодні вже 4 – це філіал у Тернах, музей-квартира Григорія Синиці, 3D-відеогалерея у квітковому годиннику та атріум біля пам’ятника Святому Миколаю). Достойна робота колективу музею, передусім Ірини Зинов'євої, Олександра Мельника та Артура Дробота, і, звісно, чудовий подарунок від музею всім, хто цінує історію міста.
100 років Криворізької міськради урочисто відзначили причетні до неї криворіжці. З цієї нагоди випущений прекрасний альбом «100 років Криворізької міськради». Учергове Олександру Мельнику та Ірині Стеблині вдалося через, здавалося б, не надто цікаву тему – діяльність органу місцевого самоврядування – розповісти історію міста, нагадати важливі віхи і навіть зробити деякі відкриття. Альбом однозначно вартий кількох годин вашого ознайомлення, і погортати його можна в найближчій бібліотеці міста...
Про перемоги і «Саксагань»
До затвердженого Мінкультом переліку книжок, які будуть придбані для поповнення бібліотечних фондів у 2020 році, - а це 833 видань - потрапили дві написані криворізьким автором Анатолієм Андржеєвським – це «Чорнобильська бувальщина» та «Чорнобильський пес Аксель». Гарячі вітання автору!
Інеса Доленник перемогла в конкурсі «Кримський інжир» у номінації «Переклад із кримськотатарської на українську».
У 2020 році відбувся відкритий міський літературний фестиваль «Мрія та реальність» на честь 30-річчя альманаху «Саксагань». Організували конкурс управлiння культури виконкому Криворiзької мiської ради, редакція альманаху «Саксагань» та друкарський двір Олега Федорова. Перше місце в номінації «Проза» журі (щоправда, мені не вдалося знайти, хто саме увійшов до складу журі) присудило Петру Панкратьєву, перше місце в номінації «Поезія» - Олегу Пономарьову, а в номінації «Переклади» перемогу отримав В’ячеслав Колесник.
А якщо вам знадобиться купити випуск «Саксагані», то, виявляється, це можна зробити в редакції альманаху. Приготуйтеся викласти за один номер 410 гривень, принаймні, стільки з міського бюджету за один примірник «Саксагані» в 2020 році платили освітні та культурні заклади Кривого Рогу. Це, до речі, трохи дорожче, ніж було торік – у 2019-му музичні школи, музей, бібліотеки і навчальні заклади платили за 1 випуск 388 грн 65 копійок.
Нові місця
Галерея «ArtCraftOil».
Арт-простір «Чердак» - нове атмосферне місце.
Що дивитися/слухати:
Запис літературного вечора в рок-клубі «Медісан» (читають Іра Божко, Діма Піскорський, Денис Овсянік, Вікторія Смушок).
Запис літературного вечора «50 відтінків творчості».
Інтерв’ю з Іриною Божко про організовувані нею літзаходи.
За хештегом #ТворчізустрічінаПоштовійзАндріємДюка можна переглянути записи онлайн-зустрічей із різними авторами та виконавцями, причетними до Кривого Рогу, зокрема і з літераторами.
(Знайти всі ці записи можна за посиланнями у Facebook в публікації Ольги Гончар - Хвостової - ред.).
Спогади та підсумки
Такий дооооовгий і інтровертний 2020-й багато кого спонукав до мемуарів, і за це цьому року теж окрема дяка. Андрій Дюка написав спогади про те, як його батько і він потрапили до літоб’єднання «Рудана».
Тетяна Меліхова теж згадала «Рудану».
Григорій Туренко написав спогади про те, як потрапив до цього літоб’єднання.
А ще наприкінці року більше авторів/авторок підбили свій річний літературний баланс, за що їм теж велике спасибі!
Мої літпідсумки-2020 короткі.
Радію, що - продовжує писати вулканічна Дар'я Гончар.
Відкрила для себе як поетесу Юлію Дуліш.
Дізналася про поетичний талант Ірини Гончаренко.
Послухала Діму Піскорського, зрозуміла, що, попри діаметральну різницю в політичних поглядах, отримую задоволення від його текстів.
Шкодую, що - мало (м’яко кажучи) писала Светлана Мокрякова – люблю занурюватися в її поезію, - ми так досі і не видали спільну зі Свєтою збірку; - так нічого і не організували з Іриною Роїк ;
досі не видав свою сольну збірку перекладів Дмитро Щербина (хоча вихід у його перекладі роману Франсіс Бернетт "Маленька принцеса" - це точно радість і перемога);
не видав нову свою книжку Ігор Бузько, вона для мене - чи не найбільш очікувана подія десятиліття;
я так і не впорядкувала свої літогляди за попередні 10 років у книжку. Зате багато читала і трохи навіть писала вірші. Радію, що вони приходять, без них неначе без душі.
Хай приходять і до вас - і вірші, і всілякі інші творчі плоди! Усім натхнення і більше квітів - сталевих, словесних і різних – у творчому 2021 році!
Підсумки за попередні роки можна знайти у Facebook – за посиланнями у коментарях до цієї публікації Ольги.
Читайте також на нашому сайті:Слэм, «Парковка», немцы и «Саксагань»-кормушка, или Литературный 2019-й в Кривом Роге от Ольги Гончар, - ФОТО.