Минулими вихідними в парку Героїв пройшла акція "Місто Героїв". На акції були присутні рідні та друзі загиблих захисників, представники ГО «Центурія», журналісти. Присутнім запропонували представити, що парк - це все наше місто, яке прийняло рішення перейменовувати вулиці на честь місцевих Героїв.
Про це журналістці 0564.ua стало відомо під час заходу.
Розпочали акцію «Місто Героїв» з хвилини мовчання.
Ініціаторка заходу – Катерина Станкевич звернулась до присутніх:
-Сьогодні ми поговоримо про невелику кількість наших Героїв, про тих людей, які зробили великий внесок для нашого криворізького суспільства, які розвивали наше місто, які прославляли його і робили гарні вчинки і великі внески під час свого життя. Ми поговоримо про військових, про митців, про лікаря, про спортсменів. Ми розкажемо вам їх історії, розкажемо, чому наші вулиці заслуговують на те, щоб вони називалися іменами наших місцевих криворізької героїв, саме іменами тих людей, які ходили по тим самим вулицям і робили максимум що від них залежить для розвитку міста, для розвитку суспільства, для розвитку нашої громади. Тому зараз я попрошу вас уявити, що цей парк Героїв - це місто Героїв і ми будемо переміщатися з однієї вулиці Героїв на іншу вулицю. Ми будемо розказувати на кожній точці про кожну людину, чому вона на наш погляд заслуговує на те, щоб бути увіковіченим у назві цієї вулиці.
Першу вулицю запропонували перейменувати на честь Григорія Синиці.
- Григорій Іванович був людиною з націоналістичними поглядами. «Україна - моє життя» це не просто серія його робіт. Він весь час намагався удосконалити і втілити українське бачення, саме українське в культурі. Фактично, його позбавили будь-яких нагород тільки за те, що він відстоював українське. Також я хочу зазначити, що в нас дійсно місто Героїв. В будь-які часи, незважаючи на владу, ми можемо виховати достойних синів та доньок України, для яких слова «Слава Україні! Героям слава!» - це не просто лозунги. Це має відображатися саме в процесі перейменування, тому що якщо ми будемо називати нейтральними назвами вулиці, назви які ніяк не ідентифікують нас як українців, як криворіжців, то ми так і залишимося не ідентифікованими. Тому ми маємо вшановувати кожного Героя, хто прославляв Україну, прославляв наше місто, хто поклав своє життя за нас. Якби не вони, ми вже давно були б, вибачаюсь, в полоні російської федерації, - зазначила пані Тетяна.
Вулицю іменем Григорія Синиці запропоновано було назвати колишню вулицю Єсєніна.
Вулицю Свірську на даний момент вже перейменували, але не так, як голосували криворіжці.
Дружина Олега Основи розповіла про нього і чому саме його ім’ям пропонують назвати вулицю:
- Він народився 17 липня 1999 року у селі на Кіровоградщині, але з часом родина переїхала у місто Кривий Ріг і саме на вулицю. Тобто на цій вулиці більшу частину життя він проживав, на цій вулиці зараз проживають його батьки. З 2005 року він навчався у 34 школі, а з 14-го року він перейшов до іншої школи – 52, де ми саме з ним і познайомилися. Після школи він навчався у військовій академії імені Петра Сагайдачного у Львові на військового офіцера. Він навчався 4 роки, має багато грамот та відзнак за своє навчання і тому після закінчення він потрапив в рідне місто у 17 танкову бригаду на посаду командира взводу. Він отримав підвищення на командира роти і повномасштабне вторгнення зустрів на Маріупольському напрямку біля селища Волноваха, зараз більша частина його зруйнована. Він був одним із перших хто прийняв такий важкий удар. Загинув 7 березня під час обстрілу його танкової колони. Вони виконали бойове завдання і поверталися назад, він замикав цю колону тому одним із перших потрапив під обстріл. Загинув він миттєво. Слава Богу, його тіло повернули назад і ми змогли його поховати.
-У нас з Олегом є дитина, вона народилась вже після його загибелі. Тому я вважаю, що людина, яка віддала своє життя не родині, не вихованню дитини, а служінню своїй країні та її захисту, має право на назву вулиці, де живуть його батьки. Щоб потім там ходила його дитина, яка навіть і не бачила його.
На жаль, створену місцевими мешканцями петицію про перейменування вулиці на честь Олега Основи не врахували.
-Ніяких відповідей на цю петицію, яку підписали майже усі жителі. А вже коли її перейменували на честь 227 автомобільної бригади, була відповідь, що «зараз не на часі і нема коштів у місті щоб її перейменувати». Ось такі відповіді. Потім взагалі ігнорували і не відповідали на запити. Я вважаю, що ця вулиця має право називатися на його честь, на честь міського Героя.
Наступним був бульвар Маршала Василевського, який пропонували перейменувати на честь загиблого Героя Дмитра Стельмаха.
-Мій тато - Стельмах Дмитро Миколайович народився в місті Кривому Розі. Закінчив спеціалізовану школу номер 74, яку закінчив і я. Того ж року поступив у Коксохімічний технікум Національної Металургійної Академії України, який закінчив в 2001 році. В 2014 році отримав вищу освіту в Криворізькому національному університеті за фахом машинобудування. Працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг» і майже 20 років віддав металургійній справі.
Військова служба батька почалася ще в 2003 році в 17 танковій бригаді. Там він здобув спеціальність старшого механіка середніх танків. З перших днів війни тато став до лав Збройних сил України у складі роти охорони міста. Залучав волонтерську допомогу для свого та інших підрозділів, але відчував, щоб може бути корисніший в іншому місці. Тому у червні 22 року прибув до стрілецького батальйону Збройних сил України спочатку на посаду виконуючого обов'язки командира взводу, а потім і командиру відділення взводу протитанкових керованих ракет. У складі 58 батальйону тато отримав звання молодшого сержанта. Здійснював охорону міста Бахмут. Загинув у бою 6 жовтня 2022 року, прикриваючи побратимів на бойових позиціях на околиці Бахмута. Перед загибеллю тато під обстрілами витягнув двох поранених побратимів. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня та відзнакою командувача військ Оперативного командування «Схід».
За станом здоров'я батько взагалі міг не йти до війська, але не міг стояти осторонь і завжди брався за найважче завдання, завжди йшов попереду, ніколи не ховався ні в кого за спинами. Дуже прикро, що подана петиція про вшанування пам'яті мого батька не була підтримана депутатами міської ради. Надана відповідь, що вважають доцільним повернутися до перейменування топографічних назв з вшанування пам'яті загиблих захисників після перемоги та завершення воєнного стану. Чи винні родичам загиблих Героїв? Я вважаю, що так, винні, бо завдяки їм ми живемо в наших мирних містах. Тому ми просто зобов'язані вшановувати їх пам’ять. Тому я вважаю, що вулиці просто повинні носити імена наших місцевих Героїв.
Мама Олексія Різниченка розповіла про свого сина, ім’ям якого пропонують назвати вулицю Співдружності:
-Народився він у 1994 році. Закінчив Криворізьку гімназію № 91 і музичну школу мистецтв за класом фортепіано. Після закінчення школи у 2011 році він вступив до Харківського національного медичного університету, який закінчив через 6 років і повернувся до нашого міста. Через три роки після того, як закінчилася інтернатура, його одразу поставили завідуючим амбулаторією № 7 4-го центру, яка знаходиться на мікрорайоні Східний-2. Дуже багато людей приходили до нього на лікування і в нього завжди було набагато більше декларацій, ніж було за нормою.
24 лютого 2022 року у той же день як розпочалася повномасштабна війна, він ввечері зібрав свої речі після роботи і пішов до військкомату. Спочатку він протягом двох з половиною місяців знаходився у військкоматі був керівником служби охорони і проводив постійно навчання із тактичної медицини не тільки зі своїм взводом. 14 травня його відправили як лікаря на передову. Він там займався і вивезенням побратимів із «нуля»,хоча, як керівник медичного пункту, він не повинен був бути на передовій. Йому пропонували бути керівником медичної роти, але він відмовився для того, щоб врятувати людей, тому що його найбільшим бажанням у житті було лікувати і рятувати людей.
27 вересня, через два місяця після того, як йому виповнилося 28 років, він загинув, виводячи поранених із передової. Загинув під Лиманом. Разом із ним загинув також санітар, який був з ним в одному бронетранспортері і троє хлопців, яких вони витягли із передової і повинні були вивезти для подальшої евакуації.
Взагалі, про нього можна розповідати нескінченно. Він надзвичайно любив свою країну, він за всі свої 28 років тільки один раз погодився виїхати за кордон, а так він говорив: поки не об’їжджу всі міста і селища України, нікуди за кордон не поїду. Він надзвичайно багато їздив і після цього все розповідав у своєму блозі. 19 січня він їздив на станцію Крути. Це була зима, це був мороз, він кілька кілометрів йшов цього музею. Звичайно, це в селище, там все воно було закрито, але він знайшов керівника цього музею і він для нього провів екскурсію. Він надзвичайно хотів потрапити до Чорнобилю і сестра подарувала йому туди екскурсію.
Під час навчання в університеті він 2 рази вигравав гранти до міжнародної економічної школи у Грузії і їздив туди.
Також він брав активну участь у молодіжному русі в Харкові. Вони зустрічали студентів з інших міст і розповідали про Харків, організовували для них дозвілля. Він їздив у молодіжний табір, в якому теж вони вчилися і вивчали різні питання організаційні як організувати, щоб молодь надалі залишалися в Україні, боролися за Україну, боролися за свою українськість.
Брав участь у Майдані у 2013-14 роках в Харкові і сюди до нас приїжджав, коли в нас тут акції проходили.
Він хотів пробігти напівмарафон 21 км і він сам собі придумав інтервальні тренування і кожного дня навіть коли він приходить з роботи о 9 вечора, адже коли був covid, він працював по 12 годин, але все рівно йшов на стадіон щоб пробігти цей напівмарафон. Коли у нас в місті проходили марафони, брав участь, збільшуючи дистанцію. Він брав участь у велопробігах у нашому місті.
Після того, як він загинув, його сестра висунула таку пропозицію, що давайте назвемо цю вулицю Співдружності, де він прожив все життя, назвами іменем Олексій Різниченка. Звичайно, якби не ця війна, він зробив би надзвичайно великий внесок у розвиток нашого міста. Ми набрали тисячу голосів, але на засіданні міської ради за неї не проголосували - не відхиляли, але і не підтримували, просто не проголосували. Коли надіслали запити до депутатів, то відповіла надзвичайно мала кількість депутатів. І ті відповіді, які ми отримували, там були перелічені якісь постанови, а сама причина, чому вона була відхилена, так ніде і не була пояснена. Ми відправляли безпосередньо до кожного з депутатів запити про причину відхилення, але всі, хто відповів, писали, що це негласна була між ними домовленість про те, що перейменування вулиць буде відбуватись після війни, що зараз це не на часі або що наше місто не має бути містом-кладовищем. Я думаю, що так не повинні відповідати наші можновладці. Я дуже сподіваюся, що вони таки підуть назустріч сім'ям загиблих і підтримують нашу вимогу. Це не про прохання, це вимога, щоб все-таки вулиці були названі іменами Героїв - не тільки тих, хто загинув під час війни, а й, наприклад, Синиці. Він один із небагатьох людей мистецтва у нашому промисловому місті, який прославляв його. Тому ми не можемо залишити це без уваги.
Також слово попросила родичка Олексія. Вона розповіла, що для неї цей хлопець був уособленням розуму, чуйності, доброти.
- Для мене це була така вихована дитина, дуже дорога для мене, для мого серця. Я хочу, щоб наше місто знало своїх Героїв. Я працюю на 96 кварталі між вулицями Єсеніна та Рокосовського. Ці вулиці зараз вже перейменували на вулицю Вахи Арсанова та Джохара Дудаєва. Я нічого не маю проти чеченських героїв, але в нас є свої герої, які виросли в цьому місті, які захищали це місто, для того щоб ми з вами могли гуляти під мирним . Тому ми повинні пам'ятати своїх Героїв і треба перейменувати вулиці на честь наших хлопців, які віддали життя за це місто і за країну, в цілому.
Мама Миколи Бондаренка розповіла про свого сина, на честь якого хотіли перейменувати вулицю Кисловодську.
-Мій син Микола Бондаренко народився 23 серпня 98-го року. Закінчив школу-ліцей №35. Вступив на бюджет до гірничого технікуму, після закінчення якого влаштувався працювати на шахту. У травні 2018 року він був призваний на військову службу до військової частини 3021 Національної гвардії України і побажав продовжити службу в армії, підписавши контракт ще на три роки. Паралельно навчався на заочній формі в КНУ на факультеті «інформаційні технології». Мріяв про військову кар'єру, тому мріяв здобути вищу освіту і вступити на службу в СБУ Кривого Рогу. Від військової частини приймав участь у змаганнях з самбо. У 2021 році після закінчення контракту повернувся працювати на шахту. Коли ввели надзвичайний стан, Коля добровільно пішов до військкомату. 25 лютого він уже поїхав на війну. Не маючи бойового досвіду він став на захист країни. Він нам не говорив про те, що пішов сам, він говорив, що йому зателефонували і викликали у військкомат. Воював у 25 десантній бригаді на Донецькому напрямку. Побратими розповідали після його смерті, що Колю повертали з Авдіївки до Кривого Рогу, так як він не мав досвіду і на передову хлопців не брали до 25 років, але наш син сказав, що повинен захищати і підписав відмову їхати назад додому. Він свідомо обрав шлях Захисника. Вже через два місяці загинув на полі бою від осколкового поранення в голову в ніч з 26 на 27 квітня в населеному пункті Верхньоторецьке Донецької області. Тепер для нас чорне число 27 на все життя. Біль і горе неможливо описати і передати словами.
Нашому сину було 23 роки,він тільки почав жити. Всього 2 місяці він не дожив до отримання диплому, а він так про нього мріяв.
В дитинстві Коля був дуже життєрадісним, енергійним і позитивним хлопчиком. Виріс чесним, дисциплінованим, справедливим юнаком з правильним поглядом на життя, дорослим не по роках. Знав, чого хоче в житті. Вважав, що перш за все треба здобути освіту, знайти своє місце в соціумі. Був дуже чуйним, особливо на війні. Під час евакуації людей його вразили очі дітей, які пережили наліт ворожої авіації, бомбардування, смерть батьків. Настільки, що він вирішив після закінчення війни всиновити дитину, яка залишилася сиротою.
Побратими його часто згадують, телефонують нам і розповідають різні історії про нього. Є приємні моменти – у побратима Діми народився синочок і він назвав його на честь Колі, тепер у нас зростає маленький Коля.
У сина було багато мрій і планів, але війна забрала все, забрала у батька єдиного сина, єдину надію. Не буде в нас продовження роду. Хто про нього згадає, розповість, коли нас не стане? Тому ми з чоловіком подали прохання до тимчасової робочої групи щоб якусь одну з вулиць перейменувати на честь нашого сина, щоб знали, що був такий захисник.
Тимчасова робоча група відповіла, що пропозиції треба подавати до голови райвиконкому, будуть громадські слухання і будуть враховувати побажання мешканців Покровського району. Я надіслала рекомендованого листа до голови райвиконкому, мені надійшла відповідь, що пропозиція буде врахована, треба звертатись до тимчасової робочої групи. Так і почалася «гра у футбол».
Мешканці вулиці Кисловодська, яка підлягала перейменуванню, звернулася теж до голови райвиконкому, що вони проти перейменування вулиці на Автомеханічну, яку їм запропонувала робоча група, а хочуть, щоб була на честь загиблого земляка – Бондаренка. Зібрали підписи. Також я з групою підтримки на чолі з Наталією Шишкою, яка, дякую, що допомогла мені в цій ситуації, обійшли всіх мешканців вулиці Кисловодська і вони всі були за те, щоб перейменували вулицю на честь нашого сина. Всі підписалися за це. І гірничий технікум теж подавав клопотання до голови райвиконкому, і колеги з шахти зібрали підписи. 22 серпня у Покровському районі було громадське слухання на честь перейменування вулиці Кисловодська. Мешканці проголосували щоб вулиця була перейменована на честь Бондаренко. Також була електронна петиція від 4 серпня 22 року. Мешканці Кривого Рогу підписали її за 10 днів. Але 31 серпня депутати на сесії не підтримали її, просто проігнорували. А на сайті міської ради без пояснень було написано «петиція не підтримана». Я рекомендованим листом звернулася до виконуючого обов'язки міського голови Вілкула. Відповіді не отримала і по цей день. Чому зневажають рішення громади і чому таке ставлення до полеглих хлопців і їх родин? Ще зверталися рекомендованим листом до президента України. Мені надали відповідь, що документами її відправили на розгляд в область, з Дніпра відповідь , що «за результатами проведення громадського обговорення та згідно з вимогами законодавства Криворізької міської радою було ухвалено рішення від 28.10 про перейменування об'єктів топоніміки міста Кривого Рогу». Але це неправда. Не за результатами громадського обговорення і громадської думки вулицю перейменували з Кисловодської на Автомеханічну, а так як вирішила влада. Люди були проти такої назви вулиці і я вважаю, що вулиці повинні носити імена місцевих Героїв. Якщо Герої не вмирають, то нехай вони живуть в назвах вулиць, а не на якихось табличках. Перейменування вулиць стане виявом подяки, шани і невмирущості пам'яті наших Героям, які віддали життя за нас, за наше місто, в якому вони народилися, зростали і ходили цими вулицями. Ми повинні боротися за пам'ять про них. Героїв повинні знати, це сприятиме патріотичному вихованні підростаючого покоління. Слава Україні і нашим теперішнім воїнами, які боронять країну.
Наступною була вулиця Хабаровська, яку пропонували перейменувати на честь Ігоря Новицького.
-Наше місто -це місто Героїв, які поклали своє життя і зробили внесок у розбудову нашої громади. Ігор Новицький був спортивним тренеромз рукопашного бою. Він народився 26 липня 1967 року. Він займався багатьма видами спорту, але у 1982 році він саме прийшов до рукопашного бою і залишився у цьому спорті назавжди. У 2000 році він створив спортивний клуб «Дзержинец», але у 2017 це стала найбільша школа єдиноборств «Рукопашник». Він 25 років присвятив дитячому спорту і за цей час він виховав 5 чемпіонів світу та 10 чемпіонів Європи. Він був засновником багатьох спортивних подій, що відбувалися в нашому місті. Він входить у десятку найкращих тренерів України. Він був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед районом» і про нього була знята передача з циклу передачі «Наші» про його діяльність.
Це була дуже харизматична людина, яка дуже багато присвячувала патріотичному вихованню. Він дуже допомагав Збройним силам України. Він хотів забрати дітей з вулиць, щоб діти займалися спортом на татамі. Він популяризував дитячий спорт. Він до останнього подиху присвячував себе саме дитячому спорту, вихованню дітей.
Ми прийшли на ту подію, яку організував виконком. 200 голосів було на підтримку перейменування на честь Ігоря Новицького. Окрім цього, організація ще написала і зібрали понад 600 підписів мешканців Кривого Рогу за перейменування вулиці саме на честь Ігоря Новицького.
На засіданні сесії міської ради перейменували вулицю Хабаровська на вулицю Хамзата Гелаєва і це було рішення комісії, яка займалася перейменуванням вулиць. Ми нічого не маємо проти інших героїв, може Ічкерія має бути вільною, але в нас ще не вільна наша Україна і діячі, які присвячували своє життя дітям, майбутньому, розбудові суспільства, вони мають бути всшановані цим перейменуванням і тому ми перейменували вулицю Хабаровську на вулицю Новицького.
Вулицю Водоп’янова запропонували перейменувати на честь Єгора Біркуна.
- Він народився 9 серпня 1997 року у місті Кривий Ріг. Розпочав своє навчання в Криворізькому ліцеї № 81. Потім продовжив навчання в Криворізькому коледжі національної металургійної академії України. Вищу освіту здобув в КНУ. З 17 по 21 рік він проходив службу за контрактом в полку «Азов». З дитинства та протягом всього життя займався спортом і вчив цьому майбутнє покоління. Приймав участь у дуже багатьох змаганнях в місті, області та в нашій країні. Серед самих вагомих досягнень - став чемпіоном Європи з ММА. Також він був членом збірної України з ММА і мав представляти нашу Україну на Чемпіонаті світу в Нідерландах, який мав відбутися наступного дня після його загибелі.
В нашому місті Єгор має дуже багато друзів, шанувальників, які ставляться до нього з великою повагою. На його честь роблять графіті і ставлять в нашому місті бігборди, проводять мирні акції, роблять принти на футболках з його зображенням. Також він є на нашому футбольному полі нашого футбольного клубу «Кривбас» - він завжди присутній на кожному матчі на трибуні Героїв.
Працював і займався спортом у спортивному клубі «Вікінг». В спортивному залі, в якому він займався та навчав, його друзі, колеги та учні встановили портрет і він тепер навіки там старший тренер. Для його учнів він взірець, людина, яку шанують, пам'ятають, не дають забути іншим.
Біркун Єгор Олександрович загинув як Герой, зі зброєю в руках. Він рятував своїх побратимів. Хотів надати допомогу своєму побратиму, одному з кращих друзів, але так склалась, що коли він до нього намагався дістатися, отримав поранення, які були несумісні з життям і 22 березня 2022 року він загинув у місті Маріуполь.
За час військової служби він був неодноразово нагороджений знаком «Ветеран війни». Також був нагороджений указом президента орденом «За мужність» 3 ступеня і «За заслуги перед містом».
Петиція, створена на честь перейменування вулиці, набрала необхідну кількість голосів менше, ніж за дві години, але петиція не була підтримана депутатами.
Ми закликаємо адміністрацію міста перейменувати вулиці на честь наших Героїв. Наше місто не повинно мати жодного відношення до країни-вбивці, ми повинні пам'ятати подвиги та шанувати пам'ять наших Героїв, які поклали своє життя.
Вулицю Стрєльнікова планують перейменувати на честь Дениса Комара.
-Дуже багато вулиць Кривого Рогу названі на честь тих, хто вбивав наших пращурів,тих, хто прямо зараз знищує найкращих синів та доньок нашого часу. Відновлення українського суспільства, української мови, культури - це незакінчена справа наших пращурів. Перейменування вулиць на честь тих, хто загинув, захищаючи нас від історичного ворога, тих,хто загинув, тих, хто ходив цими вулицями і зробив великий внесок в розвиток не тільки нашого міста, а й усієї України, є віддавання шани не тільки тим, на честь кого буде перейменована вулиця, а й нашим синам, які боролися за відновлення українського суспільства.
Мій брат народився в цьому місті в 1997 році. Навчався в Криворізькій школі № 128 на Східному-1. Після чого навчався у Криворізькому професійному транспортну металургійному ліцеї. Закінчив школу при союзі ветеранів Афганістану «Щит Батьківщини». З самого дитинства він захоплювався військовою справою і в дитинстві хотів стати воїном. В 2013-14 році він поїхав на Революцію Гідності аби підтримати інтереси нашої нації. В 2016 році він долучився до лав «Правого сектору» і Добровольчого українського корпусу, де протягом двох років він боронив нашу Україну на добровільній основі, без фінансового забезпечення. Потім він перейшов до складу окремого загону спеціального призначення «Азов» у Маріуполі, де протягом всього подальшого життя далі боронив нашу країну від нашого історичного ворога.
В цивільному житті Денис в компаніях і де тільки не був, усі друзі його згадують як гарного, хорошого хлопця, від якого завжди віяло позитивом. Ця людина була воїном, але в цивільному житті по ньому навіть і не скажеш, він не хизувався цим. Побратими згадують його, як людину, на яку можна було покластися в будь-якій ситуації. Він загинув від кулі снайпера, коли вів вогонь по противнику, загинув зі зброєю в руках. Нам буде завжди не вистачати Дениса, Єгора і всіх інших наших Героїв! Вічна слава та пам’ять!
Хлопці творять і пишуть історію своєю кров'ю. Наші вулиці мають нести назви наших Героїв.
Ініціатори акції подякували всім, хто прийняв участь в заході, а особливо родинам загиблих Героїв:
- Дякую за те, що родини знайшли в собі сили прийняти участь в акції. Я знаю, що про це дуже важко говорити, але ми маємо робити щось для того, щоб ніхто не міг у нас забрати пам'ять, для того, щоб ніхто не узагальнював наших хлопців, не називав вулиці або інші об'єкти топоніміки іменами людей, які не мають до нас, як до громадян, як до українців, криворіжців жодного відношення. Для мене перейменування вулиці і інших об'єктів - це саме про боронити своє, це саме те, чим займаються наші хлопці та дівчата на передовій. Саме цим ми і маємо займатися тут і саме тому ми маємо робити своє, відстоювати українське, відстоювати те, що для нас важливе.
Пані Катерина подякувала всім присутнім, хто підтримав акцію і зазначила, що це дуже важливо для близьких і родичів загиблих Героїв відчувати, що ти не один і що це не тільки для тебе важливо.
- Тому на завершення нашої акції я хочу щоб ми разом згадали наших загиблих, згадали подвиг, який вони зараз роблять і заспівали Гімн України.
На завершення акції представники ГО «Центурія» зачитали Молитву Українського Націоналіста.