Зазвичай дорога від Снігурівки до Кривого Рогу забирає трохи більше години. Але під час окупації частини Миколаївщини дорога від Снігурівки до нашого міста займала … тиждень. Рівно 7 днів витратила Світлана Бужик разом зі своєю сім’єю, щоб доїхати до нашого міста.
Про життя в окупації та виїзд до нашого міста Світлана Бужик розповіла журналісту 0564.ua.
Світлана живе у Василівці, що знаходиться зовсім поруч зі Снігурівкою. Мальовниче село розташоване на березі річки Інгулець. Разом з нею живе чоловік, син та невістка, донька та онуки. У цьому ж селі живуть батьки та сестра Світлани.
Спокійне життя великої родини кардинально змінилось у 2022 році.
«24 лютого 2022 року мене розбудив дзвінок о 6 ранку».
Як з’ясувалось, телефонувала подруга Світлани, яка повідомила їй жахливу новину …. Розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну.
«Я не могла повірити, що це відбувається. Першим ділом я вдяглась та пішла до своїх батьків та сестри, які живуть за декілька хат від мене. Я їх розбудила та повідомила про початок великої війни».
На фото Світлана Бужик поблизу свого будинку
Світлана розповідає, що сім’я була розгублена. Вони не знали, що їм треба робити у такій ситуації, бо до повномасштабної війни, як з’ясувалось, вони були не готові. Втім дорослі вирішили, що свій страх не варто показувати маленьким дітям і вести себе ніби це був звичайний день.
Уже ввечері Світлана разом з чоловіком вирішили поїхати у Снігурівку та придбати продукти, бо у Василівці вже все розгрібли.
«Ми купили каші, сірники та ліки. Вдома було вдосталь борошна, домашньої городини та закруток».
Уже у перші дні сім’я відчула повномасштабне вторгнення.
«Здавалось ніби все тихо, війни не відчувається, але почали літати літаки і доноситись вибухи. На цьому фоні ліки просто моментально розходились».
Росіяни доволі швидко дістались Снігурівки. Вже 18 березня їм вдалось її окупувати та разом з нею окупавали і Василівку.
«Як тільки окупанти зайшли у Василівку, ми перші дні взагалі не виходили з хати», - ділиться Світлана. «За себе я не боялась. Я прожила достатню кількість років, а от за двох свої онуків я дуже боялась. Вони ж ще зовсім маленькі і не бачили того життя».
Поблизу Василівки проходила лінія фронту, тому вибухи стали вже звичними.
На фото Світлана Бужик
«15 травня я хотіла привітати свою подругу з днем народження, їй було 60 років», - згадує Світлана. «Я якраз купила 100 кущів помідорів і, оскільки це була неділя, а по неділям я не працюю, пішла подивитись чи не з’їв жук мої помідори. Я трохи попоралась біля помідорів і вже зробила крок, щоб йти до подруги, як побачила на кущі ще 3 колорадські жуки. Тільки нагнулась їх забрати, як пролунав сильний вибух».
Світлана чим дух побігла додому. В її будинку вибило вікна, на землі лежало скло. У паніці жінка забула, що вона ходила без взуття.
«Пізніше прийшов сусід і сказав, що бомба розірвала нашу козу. Я пішла подивитись і побачила, що снаряд упав в город до моєї сусідки. Там була величезна вирва. Якраз до цієї сусідки я повинна була йти цим шляхом. Якби я не відволіклась на жуків, я би зараз з вами тут не розмовляла. Сам Бог послав мені цих жуків, щоб врятувати моє життя».
Обстріли стали постійними. Світлана згадує, що сім’я звикла жити у підвалі. Росіяни продуктами не забезпечували, тому сім’я рятувалась картоплями та закрутками. У підвалі влаштували укриття, і коли тільки починались обстріли - найпершими забігали діти, далі - батьки. Останніми заходили більш молодші.
«Найпершим для нас треба було подбати про дітей та старше покоління, а далі вже ми», - згадує Світлана.
Тоді сім’я зрозуміла, що залишатись далі у Василівці небезпечно, тож треба евакуюватись. До Кривого Рогу з Василівки їхати недовго – усього трохи більше години. Але цього разу шлях зайняв тиждень.
«Ми поїхали через Херсон, а далі через Каховську ГЕС. Зазвичай там треба було стояти дуже довго, але нам пощастило – попереду в автомобілі був загиблий і, враховуючи спеку, на блокпосту вирішили швидше пропустити машини, щоб не було неприємного запаху. Пропускали по 10 автомобілів, і ми якраз змогли проїхати».
Утім долати російські блокпости було не так швидко. Лише на 4 день сім’я дісталась Запоріжжя.
«Нарешті ми опинились на вільній території. Нас одразу поселили у школі, дали гуманітарну допомогу», - говорить жінка. «Побувши три дні у Запоріжжі ми вирушили у Кривий Ріг. Перші 5 днів нас поселили у школі і сказали, що нас буде по 3, а з’ясувалось що у кімнаті було 17 чоловік. Уявіть, 17 чоловік зі своїми речами та тваринами, яких вивезли з окупованої території, знаходяться в одному приміщенні. Мені особливо було важко, бо у мене алергія на шерсть».
У Кривому Розі велика родина зняла квартиру і почала адаптуватись у нашому місті.
На фото Світлана Бужик у Кривому Розі
Далі ЗСУ звільнили рідну Василівку від окупантів, і здавалось, що життя можна поступово налагоджувати, але російські окупанти підірвали Каховську ГЕС. Через підрив вода в Інгульці суттєво піднялась і підійшла до будинку Світлани.
Про ліквідацію наслідків підтоплення та адаптацію Світлани у Кривому Розі читайте у наших наступних публікаціях.
Стежте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News.