“Пішов з життя відомий криворізький журналіст і редактор Олег Володимирович Павлов.
Велика втрата зазвичай стається несподівано. Особливо важко втрачати тих, з ким розпочинав свій шлях у надзвичайно важливій справі, яка стала справою твого життя.
Такою справою власне й стала для нас журналістика, яка на одному з переломних етапів нашої історії об’єднала відчайдухів, налаштованих вивести журналістське слово з тенет радянської облудливої пропаганди на волю. Так в середині 80-х у редакції криворіжсталівської багатотиражки «Металлург», редактором якої став Олег Павлов, згодом сформувалося осердя нашої майбутньої команди, яка поставила перед собою амбітну мету – вивести багатотиражку флагмана вітчизняної металургійної галузі – металургійного комбінату «Криворіжсталь» - за межі заводської прохідної і скласти альтернативу міському компартійному офіціозу - газеті «Червоний гірник».
І така непроста робота з олюднення затехніченого й зашореного ідеологічними та адміністративно-компартійними догмами органу парткому, профкому та адміністрації комбінату «Криворіжсталь» розпочалася під керівництвом редактора Олега Павлова. Й до традиційної суто виробничої та соціальної газетної проблематики додалися матеріали про події в місті, Україні і тодішньому Радянському Союзі. Цивільне обличчя «Металлурга», який став солідним 16-полосним щотижневиком, створювали матеріали про поточну політичну, соціально-економічну, культурно-громадську і навіть криміногенну ситуацію.
Кореспонденти провінційного щотижневика «Металлург» отримали акредитацію на З’їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді і Кабінеті міністрів України, а репортери видання брали участь в операціях органів міліції у боротьбі з організованою злочинністю, висвітлювали роботу правоохоронців у боротьбі з підлітковою злочинністю, зокрема з таким суто криворізьким явищем, як «бігуни», ходили з оперативниками в нічні рейди по притонах і мережах з розповсюдження наркотиків і навіть вели репортажі з передової під час подій у Придністров’ї.
Регулярними стали у щотижневику інтерв’ю з відомими політиками, зокрема з рухівцями та іншими діячами з лав тодішньої української опозиції, а також науковцями, діячами культури, лідерами незалежних профспілок, активістами міської "Просвіти" та інших проукраїнських громадських організацій. Щотижневик почав виходити з літературним, музичним і рекламним додатками, а також окремими випусками на кримінальну тематику. Його загальний наклад за передплатою і вільними продажом через газетні кіоски сягнув за 20 тисяч примірників. Виникла приватна ініціатива щодо розповсюдження видання, внаслідок чого сформувалася згодом ціла мережа приватних розповсюджувачів.
Незабаром на базі одного з додатків «Металлурга» нашою журналістською командою було створено окреме газетне інформаційне видання – щотижневик «Криворізькі відомості», перше число якого побачило світ у лютому 1991 року. Це було одне з перших у нашому регіоні видань недержавного, некомпартійного, невідомчого і взагалі непідвладного формату, засновником якого виступила група журналістів на чолі з Олегом Павловим. Таким чином розпочався новий етап розвитку місцевої преси, пов’язаний зі становленням незалежної журналістики.
…З нашої авторської команди «Криворізьких відомостей» вже пішли у вічність журналісти першої хвилі - незрівнянний репортер Сергій Дарага, якого шанобливо називали криворізьким Нєвзоровим, чудовий журналіст-інтерпретатор і розслідувач Геннадій Омельницький, десь загубилися сліди завжди розважливого і вдумливого заступника редактора Валерія Нечипорука, а тепер от пішов з цього світу й очільник нашого незавершеного прориву до свободи слова Олег Павлов, якого називали редактором від Бога…
…Кажуть, що пам’ять про втрачену свободу змушує далі за неї боротися. І за цю пам’ять маємо, перш за все, завдячувати редактору нашого незавершеного прориву до свободи слова Олегу Володимировичу Павлову - непересічній людині, котра в потрібний момент стала своєрідним об’єднавчим центром і каталізатором процесу, зумовленого потребою часу, який вимагав правдивого висвітлення дійсності, що прагнула переходу з безнадійного минулого в обнадійливе майбутнє. Сподіваюсь, його роль буде належним чином оцінено колегами і нащадками.
Хай буде вдосталь світла душі твоїй, друже, у небесній редакції”.