Мати молиться в небо: Сегодня во всем мире отмечают День матери (ВИДЕО)

Сегодня в мире отмечают День Матери. Впервые он был официально установлен Конгрессом США 8 мая 1914 года.

Об истории этого дня пишет wikipedia.

В 1907 году американка Анна Джарвис из Филадельфии выступила с инициативой чествования матерей в память о своей матери. Анна написала письма в государственные учреждения, законодательные органы и выдающимся лицам с предложением один день в году посвятить чествованию матерей. В 1910 году штат Вирджиния первый признал День Матери официальным праздником.

В 1914 году, президент США Вудро Вильсон объявил второе воскресенье мая национальным праздником в честь всех американских матерей.

Вслед за США второе воскресенье мая объявили праздником 85 стран, в том числе и Украина.

В 1928 году, матерей в этот день почтил Союз украинок Канады. А в следующем году этот праздник отмечался уже и во Львове. Инициатором торжеств была Елена Киселевская, редактор еженедельника «Женская судьба». Также, в 1929 году Союз украинок инициировал проведение этого праздника на Тернопольщине. Организации «Просвита», «Родная школа», «Пласт», «Сокол» и другие организовывали в этот день концерты, конференции, фестивали. С тех пор, День Матери отмечали очень широко.

В 1939 праздник запретила советская власть. С 1990 года благодаря усилиям общественных организаций, в частности Союза украинок, День матери вернулся в Украину.

Во времена независимой Украины праздник установлен «... в поддержку инициативы Государственного комитета Украины по делам семьи и молодежи, международной организации" Женское общество ", Союза женщин Украины, общественной организации" Союз украинок "...» согласно Указу Президента Украины «О Дне матери »от 10 мая 1999 года № 489/99.

В этот день принято поздравлять матерей, воздавать должное материнскому труду. Традиционно в День матери во многих странах мамам дарят подарки, открытки и цветы.

Образ матери –- это символ добра на земле, человечности, любви. От Тараса Шевченко и до наших дней украинские поэты пишут восхваляющую песню матери. Нежнейшие слова находят сыновья для матерей. Мы предлагаем нашим читателям вспомнить стихи украинского поєта Бориса Олийніка:

"Мати сіяла сон..."
 
Мати  сіяла  сон  
             під  моїм  під  вікном,
А  вродив  соняшник.
І  тепер:  хоч  буран,  хоч  бур’ян  чи  туман,
А  мені  –  сонячно.
Мати  сіяла  льон
             під  моїм  під  вікном,
А  зійшло  полотно.
І  тепер:  хоч  яри,  хоч  вітри  крізь  бори,  
А  я  йду  все  одно.
Мати  сіяла  сніг,  
               щоб  він  м’яко  –  до  ніг,
А  вродило  зілля.
І  хоч  січень  січе,  а  мені  за  плечем
Журавлі  журавлять.
Мати  сіяла  хміль,
                 щоб  дівчат  звідусіль
Станом  я  знаджував,
А  вони,  як  на  сміх,  проминали  усі,
Все  ж  одна  –  зважилась.
Мати  вибрала  льон.
                 І  вино  вже  давно
Хмільно  так  хмелиться.
І  з-під  крил  журавлиних  
                       мені  під  вікно
Листопад  стелиться.
Тільки  квітом  своїм
                     при  моєму  вікні  
Не  опав  соняшник.
Я  несу  його  в  світ,  
                   щоб  не  тільки  мені,
Щоб  і  вам  сонячно.
 
"Наша мати - сивая горлиця..."
 
Наша  мати  -  сивая  горлиця.
Все  до  її  серденька  горнеться:
Золота  бджола  -  намистиною,
Небо  -  празниковою  хустиною,
Сивий  дуб  -  прокуреним  прадідом,
Білочка  -  мальованим  пряником,
Жура-журавель  над  криницею  -  
Чистою  сльозою-водицею,
А  земля  -  пшеницею  ярою,
А  літа  -  замисленим  явором,
Що  із  сорок  першого  журиться:
"Де  ж  це,  молодице,  твій  суджений?"
Місяць  -  непоколотим  золотом,
А  береза  -  вранішнім  солодом,
Хата  -  ластівками  над  стріхою,
А  туман  -  вдовиною  втіхою.
Крашанкою  -  сонечко  в  миснику...
А  вона  до  всіх  до  них  -  піснею.
 
Мати
 
Зупиніться,  поети!  
                         Чекайте,  не  треба...
Мати  вийшла  на  ґанок
                               і  дивиться  в  небо.
Мати  дуже  висока,
                               древніша  од  космосу,
На  плечі  в  неї  райдуга
                               гнеться  коромислом.
Приймачі  підбадьорливо
                                 сиплють  прогнози.
Мати  мовчки  ковтає
                               просолені  сльози.
Мати  вірить  не  дуже
                               професорським  викладам:
Ще  ж  немає  од  серця
                             точнішого  приладу.
І  тривога  їй  кригою
                     пада  на  серце:
«А  як  з  космосу  чорного
                                 син  не  повернеться?»
О,  тоді  він  для  хлопців  –  
                                   одвічною  зіркою,
Будуть  пафосні  вірші
                                 і  оклики  в  збірках!
Будуть  довгі  романи
                                     й  поеми,  як  ринви...
Лиш  ніколи  не  буде
                               у  матері  сина.
І  тому  вона  йде
                       за  село,  на  околицю,  
І  стає  на  коліна,
                       і  небові  молиться.
Та  не  супте  ви  брів
                           і  не  хмартесь  осінньо:
Мати  молиться  в  небо...
                                   на  рідного  сина.

Пісня про матір
 
Посіяла  людям  літа  
                           свої,  літечка  житом,
Прибрала  планету,
                             послала  стежкам  споришу,
Навчила  дітей,
                   як  на  світі  по  совісті  жити.
Зітхнула  полегко  –  
                     і  тихо  пішла  за  межу.
-  Куди  ж  це  ви  мамо?!  -  
                       сполохано  кинулись  діти.
-  Куди  ж  ви,  бабусю?  -  
                         онуки  біжать  до  воріт.
-  Та  я  недалечко...
                       де  сонце  лягає  спочити.
Пора  мені,  діти...
                   А  ви  вже  без  мене  ростіть.
-  Та  як  же  без  вас  ми?..
                     Та  що  ви  намимислили,  мамо?
-  А  хто  нас  бабусю,
                     у  сон  поведе  по  казках?
-  А  я  вам  лишаю
                 всі  райдуги  із  журавлями,
І  срібло  на  травах,
               і  золото  на  колосках.
-  Не  треба  нам  райдуг,
                       не  треба  нам  срібла  і  злота,
Аби  тільки  ви
             нас  чекали  завжди
                           край  воріт.
Та  ми  ж  переробим  
                     усю  вашу  вічну  роботу,  -
Лишайтесь,  матусю,
                     навіки  лишайтесь.  Не  йдіть.
Вона  усміхнулась,
                 красива  і  сива,  як  доля.
Махнула  рукою  -  
                 злетіли  увись  рушники.
"Лишайтесь  щасливі",  -  
                       і  стала  замисленим  полем
На  цілу  планету,
                 на  всі  покоління  й  віки.
 
Сива ластівка
 
Мамо,  вечір  догоря,
Вигляда  тебе  роса,
Тільки  ж  ти,  немов  зоря,
Даленієш  в  небеса,
Даленієш,  як  за  віями  сльоза.
 
Ти  від  лютої  зими
Затуляла  нас  крильми,
Прихилялася
Теплим  леготом.
Задивлялася  білим  лебедем,
Дивом-казкою
За  віконечком,  -
Сива  ластівко,
Сиве  сонечко.
 
Сад  вишневий  на  порі,
Повернулись  журавлі.
А  мені,  як  до  зорі,
Долітати  на  крилі
Все  до  тебе,  як  до  вічної  зорі.
 
Там,  де  ти  колись  ішла,
Тиха  стежка  зацвіла
Вечоровою  матіолою,
Житом-долею  світанковою.
Дивом-казкою,
Юним  соняхом,  -
Сива  ластівко,
Сиве  сонечко...