В українських містах продовжується процес перейменування. Агресія російської федерації та втілювана нею політика рашизму підштовхнула терплячих і толерантних українців до якнайбільшого дистанціювання від північного сусіда. Позбутися назв російських міст, імен відомих росіян у топоніміці стало внутрішньою потребою для багатьох громадян України. Однак питання про те, наскільки далеко ми прагнемо опинитися від "руського міра", у якому права людини - пустий звук, залишається відкритим.
Зрозуміло, що просто зміна назви з однієї на іншу не вирішить головну нашу проблему в цивілізаційному виборі - дистанціюватися від "руського міра" як моделі неоімперського тоталітарного суспільства, зрощеного на радянському грунті. Водночас те, як відбувається у нас процес перейменування, наскільки він досконалий з точки зору застосування демократичних процедур, на жаль, свідчить про те, що у своєму розвитку ми надто повільно віддаляємося від власного минулого - суспільства, де права людини і голос громадянського суспільства обмежуються представниками владних структур.
Врешті за що точиться війна - виключно за територію? Чи мова про інший цивілізаційний вибір? Схоже, у відповіді на це питання одностайності у нас поки немає. І процес перейменування, організований у Кривому Розі, здається, відображає те, як дехто демонструє готовність позбутися російських назв методами, дуже близькими російському суспільству - втілити рішення певної групи владних і коловладних людей, створивши при цьому ілюзію демократії.
Що наштовхує на такі умовиводи? По-перше сам склад тимчасової робочої групи, де переважна більшість членів лояльна до будь-яких рішень місцевої влади. У групі всього лише четверо науковців, які одночасно працювали над пропозиціями з перейменування в науковій групі Криворізького державного педагогічного університету.
По-друге, дивна робота робочої групи, принаймні її публічна частина: два засідання групи відбувались відкрито і публічно, були дискусії. Те, про що йшлося на засіданнях, свідчило про тривалу подальшу роботу групи. Згодом засідання групи кілька разів переносилось. У певний момент з'явилась петиція про перейменування проспекту Гагаріна на проспект Павлова, що спричинило "війну петицій" і подальшу заяву начальника військової адміністрації про "жодних петицій під час воєнного стану" (???). Ну і , власне, неочікуваність (і для деяких членів робочої групи і для журналістів, які стежили за процесом перейменування) пропозицій, озвучених під час третього засідання тимчасової робочої групи, яке було скликане на 29 червня.
А ще феєричним є рішення про те, що в майбутньому обговорюватимуть пропозиції з перейменування виключно жителі конкретної вулиці: тобто право обговорення пропозицій у Кривому Розі вирішили зробити п о в у л и ч н и м - пропозиція з перейменування обговорюється і приймається лише тими криворіжцями, котрі живуть на певній вулиці (вочевидь, місцевим чиновникам та їхнім юристам вартувало би розібратися з поняттям "громада міста" та її правами?).
Усе це наштовхує на думку про непублічність і непрозорість діяльності тимчасової робочої групи, про прагнення обмежити права громади міста і громадських активістів у вирішенні важливих проблем місцевого значення.
Та й і взагалі непокоїть питання про те, чи створена виконкомом міськради тимчасова робоча група, часом, не є просто інструментом легалізації рішень певної групи людей?
Під час попередніх спілкувань із членами робочої групи складалось враження, що процес перейменування буде тривалим, адже йшлося про велику кількість об'єктів на перейменування, необхідність забезпечення наукового підходу, аби згодом не довелося знову перейменовувати. І раптом уже оприлюднені пропозиції. Ці пропозиції – чи вони є результатом роботи робочої групи?
Тому ми вирішили свої міркування обговорити з колегою - головредом "Експерт КР - Експертне відео про Кривий Ріг", краєзнавицею Ольгою Гончар Хвостовою, яка є членом тимчасової робочої групи.
- Олю, скажи, пропозиції з перейменування, котрі, з якогось дива, були обнародувані начальником військової адміністрації міста - це були пропозиції робочої групи?
- З формального боку – виходить, що так, бо робоча група більшістю голосів прийняла 29 червня проголосувала за те, що прочитав голова групи Сергій Мілютін. Але з фактичного боку, група не працювала так, як мала би, тому називати оприлюднені пропозиції тими, які прийняла робоча група – некоректно. Трохи поясню: перше і друге засідання робочої групи були абсолютно формальними - туди принесли якісь пропозиції щодо назв, але їх ніхто не обговорював, натомість певні доручення отримали райони. Тож була вся надія на третє засідання. Бачилось, що буде вже повний список вулиць, які йдуть на перейменування, ми їх обговоримо - які вулиці справді треба, які не треба перейменовувати, - адже існують дуже суперечливі моменти, наприклад, прізвища воєначальників, якими названі деякі наші вулиці, вступають в колізію, тому що, з одного боку, це - високі чини, які підлягають тому, щоби їхні імена прибрати з назв вулиць, з іншого боку, є моменти, коли ці високі чини були причетні до визволення Кривого Рогу у період Другої світової війни. Тобто існують деякі колізії, і вирішувати такі питання належало широким колом з залученням різних позицій, людей з різними досвідами. Нічого цього на засіданні 29 червня не було. Ніякого обговорення абсолютно. Навряд чи можна назвати обговоренням поставлені мною чотири запитання голові робочої групи Мілютіну.
- То чиї ж ці пропозиції були оприлюднені начальником військової адміністрації? Хто прив'язав вже нові назви до конкретних вулиць, обговорив усе це?
- А я не знаю. Я, як член тимчасової робочої групи, не знаю цього. Я знаю про те, що робота цієї тимчасової групи тривала на кількох рівнях. У складі групи, офіційно затвердженої виконкомом, є четверо науковців - представників КДПУ. Ці люди водночас долучені до робочої групи, яка працювала на базі КДПУ над виробленням серйозних наукових підходів до процесу перейменування, до вибору вулиць, до формування «стартових» пропозицій, щоб вони відповідали краєзнавчим, історичним, мовознавчим критеріям. Ця робота була досить тривала, ретельна, це окрема історія. Однак у певний момент - після другого засідання міської тимчасової робочої групи все затихло: міська влада перестала жодним чином реагувати на заклики, мовляв, давайте збиратися, обговорювати, у нас уже є список, давайте будемо його якось узгоджувати. Нуль, жодної реакції на такі заклики. У цей час з'являється петиція про те, щоб перейменувати проспект Гагаріна на Павлова, після чого бачимо цілу низку петицій, щоб не перейменовувати проспект на Павлова, а перейменувати на щось інше. Усе це завершилося приблизно так: "А! Ну якщо не так, то ніяк". І далі робота групи була заблокована на півтора місяці, попри мої і моїх колег неодноразові прохання про продовження роботи, продовження засідань. Бо ж до усіх нас зверталися люди, аби дізнатися, що та як буде.
І от у 20-х числах червня я побачила в чаті, який створений для комунікації членів робочої групи, повідомлення, що 29 червня о 13:00 буде засідання. І тут один із членів групи запитує: "Так а сьогодні ми на 15:00 збираємося?". І я зрозуміла, що якась робота ведеться, тобто, якась непублічна робота йшла, і до неї мене особисто як члена групи ніхто не запрошував і нічого не повідомляв.
Згодом мені вдалося з'ясувати, що робота була - були зустрічі деяких членів робочої групи, яких адресно запрошували, з Сергієм Мілютіним - головою комісії (він же, як ми знаємо, є неформальним секретарем начальника військової адміністрації Кривого Рогу). Ці зустрічі були неодноразово, тож під час них, вочевидь, у якомусь форматі і були обговорені ті пропозиції, які ми згодом почули з уст Сергія Мілютіна і прочитали у Олександра Вілкула.
- А хто входив до тієї частини групи, яка працювала "підкилимно"?
- Я не знаю, у мене немає цієї інформації. Коли я йшла на засідання робочої групи 29 червня, то була готова аргументувати, доводити, сперечатися, відстоювати якусь позицію. А вийшло так, що голова групи запізнився, потім швидко прочитав свою доповідь і... все. На завершення прозвучало (приблизно): "Якщо більше ні в кого немає питань, то давайте розходитись".
Я попросила зачекати. Найперше питання, що мене цікавило - участь громадськості в процесі перейменування. Бо, відповідно до почутого від голови робочої групи, участь громадськості зведена зараз навіть не в нуль, а в мінус! Йдеться про те, що громадськість повинна подавати свої пропозиції виключно у письмовому вигляді (ні, ми не у 21 столітті живемо, у нас немає електронного самоврядування, листування - треба роздрукувати і ногами прийти до райвиконкому, куди принести роздруковані пропозиції). І суб'єктами подання пропозицій мають бути виключно мешканці чи ГО з конкретної перейменовуваної вулиці (!).
На якій підставі звужено коло людей для голосування, тобто знівельовано право громади міста, незрозуміло. Ми поставили це питання секретарю групи - Ушканенко. Вона пообіцяла надіслати посилання, за яким ми зможемо дізнатися про те, чому громада міста позбавлена права обговорення пропозицій про перейменування. Але досі не надіслала. Тобто уявіть собі, що зараз усі люди, які воюють, які виїхали за кордон і хочуть повернутися, які просто тимчасово з певних причин виїхали з міста - вони не матимуть змоги проголосувати за нову назву своєї вулиці.
Який подальший механізм контролю за реакцією на ці пропозиції (врахування, неврахування - аргументація), невідомо, адже вони ніде не публікуються. Коли буде обговорення, теж невідомо. Сергій Мілютін сказав так, що обговорення буде по мікрорайонах. По яких? Хто буде це обговорювати? Як буде формуватися комісія? Як будуть складатися протоколи? Яким буде контроль?
- Щодо самих назв. Складається враження, ніби з подачі влади вдруге вже здійснюється "стрибок" через 20-ті, 30-ті роки минулого століття. Наче й досі точиться іделогічна боротьба проти тих, кого колись радянська влада нарекла бандитами, ворожими елементами і репресувала – наприклад, учасники визвольних змагань, літературно-мистецьке покоління, яке називають "Розстріляним Відродженням". Скажімо, декілька таких пропозицій озвучував Володимир Стецюк...
- Тут зверну увагу на два моменти: перший - на щастя, у 2016 році частина вулиць Кривого Рогу була перейменована досить-таки адекватно. Вулиця Холодноярська, перейменована на честь учасників визвольних змагань минулого століття, розташована у Саксаганському районі. Є у нас і вулиця Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка. Тобто, у нас є вулиці, присвячені визвольним змаганням 20-х років минулого століття, і не тільки.
Другий момент - це те, що у списку наукової групи, котра працювала у складі КДПУ, серед пропозицій були враховані ті, які, зокрема, подавав Володимир Стецюк. Не всі, звичайно. Але частина з них наявна і в тому списку, який опублікував Олександр Вілкул, наприклад, Ганна Максимець, ім'я якої пропонується увічнити в назві однієї з вулиць Тернівського району.
Зауважу, що таких пропозицій від наукоців було багато. Чому їх стало значно менше в фінальному документі, у мене відповіді немає. Так само, як немає відповіді на питання, хто подавав ті пропозиції, які раптово з'явилися у цьому списку.
У мене є така думка, що були дзвінки в установи і організації зі словами: «Ви ж серйозна установа. Може б, на вашу честь назвати вулицю?». На що їм відповідали: «Ну, звісно, добре було би назвати». Ну і далі: «Тоді скажіть, яку вулицю вам треба, і ми шось там придумаєм». І ці установи й організації пропонували свої варіанти.
Я це знаю, бо одну з таких установ я побачила у назві. Для мене питання, чому не забезпечено таке звернення установ у рамках якоїсь законності, щоби забезпечити усім установам та організаціям рівний доступ? Але можливо, що хтось, організований Сергієм Мілютіним (можливо, я помиляюся, але у мене немає іншого варіанту), обдзвонював якихось «важливих людей», які озвучували свої пропозиції. За рахунок цього, вочевидь, була викинута частина пропозицій із перейменування вулиць. Тому я не думаю, що був якийсь умисел стосовно імен діячів 20-30-х років 20 століття. Скоріше, це сталося через те, що робота проводилась якимись манівцями.
- На початку роботи тимчасової робочої групи йшлося про понад 400 вулиць, які належить перейменувати. У пропозиціях бачимо близько 190. А з рештою що буде?
- Мова йде про поетапність, почерговість процесу перейменування. У тих пропозиціях, які на першу чергу підготувала наукова група, було понад 250 вулиць. Зараз їх 190. Інші вулиці будуть перейменовуватись на другому етапі.
- Але ж на другому засіданні тимчасової робочої групи науковці заявляли, що вони не виробили критерії для визначення черговості у перейменуванні. Водночас тоді представники райвиконкомів озвучили пропозиції по першій черзі…
- У тому-то й річ - ми мали обговорити, чи ми робимо таку черговість, чи ні. Якщо робимо, то за якими критеріями і коли буде друга черга? Нічого цього не було. У пропозиціях, опублікованих Олександром Вілкулом, ми бачимо, що до першої черги потрапили російські топоніми, а також частина російських письменників, науковців тощо. За яким принципом? Чому саме ці росіяни потрапили у першу чергу, а інші залишились на другу? Чому не пішли у першу чергу, скажімо, Сакко і Ванцетті? Під час роботи наукової групи багато говорилось про доцільність перейменування вулиці Сакко і Ванцетті, які були вбивцями і терористами. Чому в першу чергу йде Одоєвський, а Цвєтаєва ні? Словом, нічого не зрозуміло.
- Чому тебе стривожила ситуація з перейменуванням?
- Мене дуже турбує, що озвучені станом на зараз умови участі громадськості в цьому надзвичайно важливому процесі, абсолютно не відповідають тій ролі і значенню громадськості, який на сьогодні є. Що більше я про це думаю, то більше переконуюся, що нас усіх намагаються зґвалтувати. Міський топонімічний простір намагаються зґвалтувати, нав'язавши нам пропозиції щодо імен людей, яких, за законом, не можна увічнювати. Скажімо, за законом, не можна увічнювати живих людей. Натомість вулицю Лєрмонтова пропонують перейменувати на вулицю Героя України Павла Федосенка, який, слава Богу, живий, здоровий і дай йому, Боже, довгих років життя. Я вже не кажу про Байдена, Джонсона... І це робиться всупереч чітко прописаній у законі нормі.
Ще один приклад - прізвища, пов'язані з чеченським народом. Якщо проаналізувати, яку участь чеченський народ взяв у розвитку Кривого Рогу чи України загалом, я не впевнена, що ця участь перевищує участь, скажімо, грузинського чи інших народів. Натомість у пропозиціях ми маємо: Волгоградська - Вільної Ічкерії, Рокосовського - Вахи Асланова, Хабаровська (у центрі Соцміста, біля інфекційної лікарні) – Руслана Гелаєва, Єсеніна - Джохара Дудаєва.
При всій повазі до чеченського народу, я перепрошую, мене непокоїть питання, чим чеченський народ заслужив на таке вшанування саме в нашому місті?
Під час роботи в науковій групі були кількагодинні дискусії щодо кожної з цих вулиць, тому що вони центральні й існують різні пропозиції щодо їх перейменування. Наприклад, вулиця Єсеніна - центральна вулиця, перейменуванням якої можна здійснити увічнення, скажімо, Григорія Синиці - одного з небагатьох у нас лауреатів Шевченківської премії. У пропозиціях наукової групи була і ця пропозиція, і ще кілька варіантів. Водночас ми ніяк не могли дійти згоди щодо Волгоградської, Хабаровської, Рокосовського. Це вулиці, у назвах яких мають бути увічнені українці, криворіжці, при всій повазі до чеченського народу.
- А яка твоя думка щодо увічнення назв військових підрозділів? Адже назви самих підрозділів можуть змінюватися, що ми бачили нещодавно. І як тоді бути - назви вулиць будуть коригуватись?
- Звідки взялися пропозиції щодо назв на честь військових підрозділів, я не знаю. Спочатку була лише пропозиція щодо 17-ї танкової бригади. Про решту, які з'явилися, я не можу нічого говорити.
Знаю, що є люди, які обурені, які в шоці від того. Бо виникатиме маса нюансів, якщо залишити все, як є. Є назви, котрі містять три і більше слів. Їх елементарно буде неручно зазначати десь у адресних рядках, важко буде запам'ятовувати.
- Коли ж буде продовження роботи групи?
- Я не знаю. Після завершення третього засідання я написала в чат, що мій голос прошу зарахувати як "утрималась". Бо на засіданні робочої групи Сергій Мілютів не озвучив інших варіантів, окрім, хто "за". Тож я, про всяк випадок, написала у чат про те, що утрималась.
Зараз задача №1 - добитися електронного голосування. Ну уявіть, як будуть голосувати військові, їм треба брати "увольнітєльну", щоб прийти на обговорення? Тобто, громадськість має таки достукатися до в.о. міського голови Юрія Вілкула, який на цей момент вигладає більш адекватним і більш відповідальним у цій ситуації, ніж деякі представники влади, які зараз цим займаються, щоб він забезпечив електоронне голосування, щоби всі мешканці міста могли проголосувати незалежно від того, де саме вони зараз перебувають.
Ми всі живемо у нашому місті, ми хочемо пишатися нашим містом, хочемо усім розказувати, які у нас круті назви, які імена увічнено, про наших героїв... А те, що відбувається, позбавляє підстав для такої гордості. Один з дивних підходів - щодо увічнення загиблих героїв. Говориться, мовляв, війна ще триває, герої гинуть, тож доцільно буде увічнити всі імена на одній стелі, куди можна буде прийти, покласти квіти, вклонитися... На мою думку, не можна не враховувати вимог законодавства щодо увічнення в назвах імен Героїв України. Також слід продумати механізм, зважити, як саме здійснити увічнення імені людини, котра загинула, але має значущий, непересічний внесок для міста, країни; як добитися, щоби ім'я цієї людини було увічнено в назві вулиці?
Усі ми бачили, як відбулося перейменування у Києві. Там є багато критичних відгуків, суперечок стосовно того, що частину вулиць назвали як попало. Але такою і є демократія - не все нам може подобатись, можуть бути дискусії. Але у тому-то й річ, що тоді ніхто не закине тобі, що ти переломив через коліно і, перепрошую, зґвалтував. Отож ми, відбиваючись від руського міру, на словах декларуємо, що ми такі молодці, а по факту робиться все так само, як у росії.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
