Друг, що завжди дарував квіти: криворожанка, яка чекає чоловіка з полону, розповіла неймовірну історію їхнього кохання, - ФОТО

З цією тендітною жінкою я познайомилась на одній із акцій рідних військовослужбовців, котрі перебувають у ворожому полоні. Вона підійшла до мікрофону, тримаючи у руках плакат з написом «Поверніть мені сенс життя» і світлиною чоловіка у військовій формі. Це її Артем. Він «азовець» за покликом серця і він зараз у полоні.

Ми домовилися з Анастасією зустрітися, аби поговорити про Артема, але більша частина нашої розмови була присвячена історії їхнього кохання. Без перебільшення, вона гідна екранізації. У ній є все, що характеризує справжнє кохання – тривале знайомство, дружба, відповідальність, пристрасть, романтика, довіра, співпереживання, співпричетність.

Анастасія

Вона народилася і живе у Кривому Розі. Їхньому з Артемом знайомству вже 20 років. Майже увесь цей час вони спілкувалися як друзі. З 2018 року - пара. Повномасштабне вторгнення застало їхню родину у Маріуполі. Анастасія виїхала, Артем залишився захищати місто, а згодом опинився у полоні. Про це миписали тут: "Моє серце б'ється, доки б'ється твоє", - криворожанка виборює звільнення з полону коханого чоловіка Артема Гондюла, - ФОТО, ВІДЕО.

Знайомство Анастасії і Артема відбулося під час співбесіди, на яку хлопець прийшов у пошуках роботи. Проводила співбесіду Анастасія, яка була на той час заміжньою та разом з чоловіком мала спільний бізнес – мережу магазинів мобільного зв’язку і сервісних центрів з ремонту та обслуговування побутової техніки та мобільних телефонів.

За словами Насті, під час спілкування з хлопцем її вразила його патріотичність. У її тодішньому житті поруч таких людей не було. На моє питання, чому вона звернула на це увагу, вона трошки розказала про себе:

-У підлітковому віці я була членкинею націоналістичного руху у Кривому Розі. Народилась і зростала у звичайній робітничій родині, навчалась у 65-й восьмирічній школі. Мої батьки не підтримували мого захоплення «українською ідеєю». А для мене самої це була можливість виділитися з-поміж загальної маси, з –поміж населення – бути людиною, бути українкою. У 14 років я ходила на акції та зустрічі до Народного дому, у мене був червоно-чорний прапорець. Ходила не сама, а з подружками. Пригадую нашого лідера – гарного вусатого чоловіка - пана Олександра. Ще була у нас старша подруга Люба, котрі тоді навчалась у педагогічному інституті. Ми ходили до неї у гуртожиток, вчили гімн, вона грала нам на піаніно, а ми з дівчатами співали. Згодом вона прийшла на роботу до 24-ї гімназії. Можливо вона й досі там працює?

Одного разу учнів 24-ї гімназії повезли на екскурсію на Львівщину. Це були пасхальні свята. З 65-ї школи нас було у складі тієї групи лише двоє – я і моя подруга. Криворізькі діти побували тоді у селі Верин на Львівщині, де навідались до місцевого храму УГКЦ. Для мене це був новий досвід, я була дуже вражена тамтешніми традиціями, гостинністю. Додому повернулась з враженнями і гостинцями. Ще я тоді привезла патріотичні обкладинки і закладки для книжок - з портретами Тараса Шевченка, його віршами. І вихлюпнула свої емоції у … «настінний розпис»: писала на стінах у під’їзді «Бандера – сила!», «Батько наш – Бандера!». А ще привезені з Львівщини листівки, брошури проукраїнського характеру розкладала у поштові скриньки сусідам- комуністам. Сусіди скаржились на це моїм батькам: «Що відбувається! Куди ми котимось! Проведість з нею бесіду! Фашисти! Дитина з’їздила до Львова і її підмінили!». Батько мене суворо карав, змушував мити стіни, під’їзд.

Я намагалася йому пояснити, що все не так, як вони вважають тут, сидячи у Кривому Розі. Адже на Львівщині абсолютно незнайомі люди зустріли нас як рідних, поселили у себе, а коли ми їхали додому, кожному дали гостинці – паски, справжні писанки, розмальовані воском, домашню ковбасу. Дивись, кажу, тату, нас прийняли як рідних, вам передали гостинці, абсолютно не знаючи вас. Які ж вони вороги?

І ми домовились з моєю подругою, що розмовлятимемо українською мовою. Це було дуже незвично. Ми підходили до ларька і цікавились, скільки коштує журнал, чи якась марка. При цьому вдома, у моїй родині, спілкування відбувалось російською.

Щоправда, це було ненадовго, Ми подорослішали, почалися хлопці і ми відійшли від політичної діяльності.

У той період мої батьки орендували поля - вирощували кавуни та дині, поосені возили продавати баштан до Вінничини і привозили звідти картоплю, яку продавали тут.

Якось коли батьки поїхали продавати баштан, я самовільно забрала документи зі школи, бо хотіла стати перукарем. Поїхала в училище (на Карачуни), а вже там дізналась, що приймають на навчання лише після 10 класу. Та вирішила, що вже не повертатимуся до школи. Про це дізнався старший брат і його дружина: відчитали мене, пішли до школи, але клас був укомплектований, тому мене назад не взяли. Тоді вони мене віддали до 37 ПТУ на кухаря. Але я невдовзі перевелася на машиніста крана, оскільки тут навчались мої подружки.

Згодом додому повернулися батьки, також мене вилаяли…

Провчилась я не довго, бо познайомилась з майбутнім чоловіком а вже у 17 років вийшла заміж і народила першу доньку.

Коли була вагітною першою дитиною, у мене на руках помер мій тато, він хворів на онкологію. Мені доводилось колоти йому морфій. На момент його смерті вдома не було нікого. Це був важкий досвід, через який я дуже швидко подорослішала.

Раніше були й інші обставини, які сприяли моєму дорослішанню – ситуація у родині брата. Він старший від мене на 12 років. Коли народився мій племінник, невістка потрапила до реанімації – дуже важкі наслідки для здоров’я спричинили ці пологи. На той момент братові довелося доглядати за нею в лікарні (у Дніпрі). А моя мама працювала на заводі позмінно. Тож мені, 10-літній, доводилося доглядати за новонародженим племінником. Так я стала відповідальною дорослою дитиною. Доки мама була на нічній зміні, я була з дитиною. Коли мама поверталась додому, я йшла до школи, де інколи дрімала на уроках

У 21 рік я була мамою вже двох дівчаток – Руслани і Олександри. Спочатку займалась домом, дітьми, а чоловік займався бізнесом, розвивав його. Коли ж старша донька пішла до першого класу, я вийшла на роботу. Чоловік відкрив тоді перший відділ магазину, згодом магазин, пізніше бізнес розширювався. Одночасно я була у батьківському комітеті і в садочку і у школі, де навчались мої діти (школа №4).

З першим чоловіком ми прожили 17 років. У нього була агенція з нерухомості, у мене були магазини. А розлучилися ми після його зрад. При цьому моя мама радила мені терпіти все це, мовляв, така жіноча доля, куди я без нього, я ж нічого не вмію, кому я потрібна з двома дітьми, він хороший батько, все треба терпіти заради дітей… Так я прожила 2 роки, щодня знущаючись над собою.

Та одного разу молодша донька сказала, нехай тато залишається там, де він буває, давай більше його додому не пускати, бо мені боляче, що ти щоразу плачеш – обирай, або я, або він. Натомість старша була дуже татовою донькою. Обидві дочки дуже любили батька. Молодша донька під час нашого розлучення стрімко втрачала зір. І лише згодом, коли вже розлучення було в минулому і ми з дітьми залишилися самі, зір у неї відновився. Тому що щасливі діти там, де щаслива мама. Якщо у родині немає злагоди, у матері і батька негаразди у стосунках, діти ніколи не будуть щасливими.

Знайомство

Зараз я розумію, що так мало статися. Як і закономірною стала зустріч з моїм теперішнім чоловіком, котрого тоді, 20 років назад, доля привела до мене на співбесіду. На момент нашої зустрічі йому було 20, а мені 26. Тоді я побачила у цього хлопця блиск в очах, коли йдеться про Батьківщину, про якісь патріотичні речі. Це мене захопило, мені було цікаво з ним спілкуватися. Мене вражало, що в 20 років він був вже настільки світоглядно зрілим. За свої 40 років Артем не випалив жодної цигарки, він завжди вів здоровий спосіб життя, був порядним, чесним, принциповим, не міг лукавити.

Згодом ми усім колективом провели його в армію. До нас часом приходив його молодший брат, передавав нам вітання від Артема. До речі, його молодший брат зараз теж на передовій, захищає нашу землю. Вони обоє військовослужбовці.

Повернення

Якось Анастасія була на морі з дітьми і у день свого народження отримала СМС з незнайомого номера: «Вітаю з Днем народження! Залишайся такою, як ти є – щирою», і підпис - Артем. Попри те, що у її бізнесі працювало багато людей, у неї було багато знайомих, тоді навіть питання не виникло щодо автора цієї СМСки. Вона відразу зрозуміла, хто автор СМС.

Згодом дівчата з роботи переказали, що Артем повернувся з армії, прийшов до магазину.

-Мій колишній чоловік сказав йому, що штат укомплектований, місць у нас немає, хоча Артем і не просився на роботу, а пояснив, що просто навідався, хотів побачитись з колегами. Тож дівчата дали йому мій телефон. Пізніше Артем влаштувався на роботу до магазину Аdidas, і на певний період ми втратили комунікацію, - розповідає Анастасія.

Одного разу Анастасія випадково зустріла Артема у McDonald's, де він був вже з дружиною і з маленьким синочком. На той момент він вже подорослішав, змужнів. Чоловік дуже зрадів, коли побачив колишню колегу, з радістю познайомив її зі своєю дружиною. Настя і Артем обмінялися телефонами, домовившись не губитися.

Ще раз вони побачились у магазині, де працював Артем. Та ця зустріч сталася мимохідь, адже у Анастасії тоді був складний період у житті – період розлучення з чоловіком. Тож їй не було чого сказати Артему, який підбіг до неї, щоб привітатися. Вони обмінялися стандартними фразами і вона поспішила додому.

Як каже Анастасія, наступна комунікація сталась ВКонтактє, у котрійсь місцевій криворізькій групі обговорювали хвору жінку, яка ходить на площі Артема і кричить.

-Люди її почали ображати, якась жінка писала, що її дитина боїться хворої перехожої. А я заступилась за бідолаху: мовляв, не хворих людей слід боятися, таких людей ми маємо захищати, а не ображати. А дитині змалечку треба пояснювати, що це за люди і як до них належить ставитись. Бо ваше зневажливе ставлення, ваша реакція без пояснення позначиться на вихованні вашої дитини. Мій коментар уподобала користувачка з прізвищем Гондюл. Це було прізвище Артема. Подумалось, що прізвище достатньо рідкісне для нашого Криворіжжя, тож я поцікавилась, хто це: зайшла на її сторінку і побачила, що це дійсно дружина Артема. Так я додалась до нього у друзі. З того часу ми були вже на постійному зв’язку, - пригадує наша співрозмовниця.

Дружба

Анастасія каже, що була у ролі старшої подруги: Артем часто радився з нею, розповідав про важливі для нього речі, підтримував морально. Вони вітали один одного зі святами, час від часу зустрічалися за кавою.

-У такі дні він заходив за мною у магазин і завжди приносив квіти. Я цікавилась, навіщо він це робить. На що Артем відповів, що я асоціююсь у нього з вітами. Адже під час його роботи у нашому магазині, у його День народження, я принесла йому букет квітів. Я вже про це забула, а він запам’ятав на усе життя тодішню розмову. Він здивувався квітам, сказав, що він же чоловік, навіщо я дарую йому квіти? А я відповіла: тому що це квіти: неважливо чи ти чоловік, чи ти жінка. Хіба тобі не приємно? Якщо тобі приємно, отож стать для такого подарунка не має значення.

Він це запам’ятав і навіть дружині казав, що єдина людина, котра дарувала йому квіти, це Анастасія Володимирівна.

Так у нього народилося бажання дарувати мені квіти, - продовжує свою розповідь жінка, - Ми говорили про все - я була в курсі його життя, він знав про обставини мого життя. Я тоді жила з одним хлопцем і якось прийшла додому з Артемовими ліліями. Хлопець здивувався: «Ти ж казала, що з другом зустрічаєшся». Ну так, кажу, це друг мені квіти і подарував.

Якось у вихідний день Артем написав Анастасії, що йому терміново потрібно порадитись, він попросив про термінову зустріч через якісь обставини. Анастасія залишила свої справи і виконала прохання друга. За її словами, того дня на Артема було важко дивитися, з’ясувалося, що причиною стала подружня зрада. Його синові на той момент було 1,5 – 2 рочки.

-Артем тоді переживав все те, що я вже пережила раніше. Видно було, як йому боляче від того. Це був десь 2015 чи 2016 рік. Для мене те, що трапилось, було дико. Я захоплювалась цим хлопцем, він ніколи в житті не зраджував, він був порядним, вів здоровий спосіб життя, він був незвичайним у своїй принциповості. І раптом таке трапилось! Він тоді ледь не плакав. Я йому сказала, що буде час, коли всю цю ситуацію ти згадуватимеш з усмішкою. Тому що все, що не стається з нами у житті, воно стається не просто так. Колись ти будеш вдячний долі за те, що вона так розпорядилась, бо зустрінеш дійсно свою жінку, яка буде тебе цінувати, поважати, буде гідна тебе, а ти будеш гідний її.

Але ж тоді йому було боляче, тож він поцікавився моїм досвідом - як я впоралась. Я ж переживала своє розлучення складно, одного дня навіть напилася пігулок… І той мій вчинок дуже позначився на здоров’ї моєї мами. Вже через рік після моєї спроби самогубства вона померла від інфаркту. Я звинувачувала себе у егоїзмі, у тому, що не подумала про дітей, не подумала, як переживе все це моя мама. З мого боку це був крок відчаю.

Цією історією я поділилася з Артемом, давши їй оцінку з позиції вже іншого періоду життя. Пояснила, що це був абсолютно необдуманий крок і аргументувала, чому так чинити не можна було.

Артем тоді сказав, що дружина хотіла помиритися. І він не знав, що йому робити.

Анастасія дала слушну пораду:

-Я порадила йому слухати своє серце: ти зможеш колись їй пробачити? Якщо відчуваєш, що зможеш, переступиш через усе, зможеш жити поруч і ніколи в житті не нагадати про цей її вчинок, то вибачай і живіть. Якщо ж ти відчуваєш, що цей хробак житиме у твоїй душі, і це тебе буде бентежити, і не дай Бог, ти ще почнеш пити через це, її ображати, принижувати, і все на очах у дитини - краще розлучайтесь. Сказала, що у нього все життя ще попереду, прийде ще достойна дівчина у його життя.

Артем відповів, що почув. Але, вочевидь, не зможе жити так, як жив.

На той час Артем був у «Правому секторі», волонтерив, їздив на передову, возив гуманітарку, звідти забирав загиблих хлопців, привозив їх додому, щоб рідні мали змогу поховати їх як годиться. Одночасно працював у пожежній частині.

Розлучившись, він пішов служити у морську охорону, пішов у море. Це був 2017 рік.

-Через деякий час я перечитувала нашу переписку у соцмережі. Вона була дуже теплою, але, на мій погляд, дружньою. Я зберегла скріни, де переконувала його, що у нього все буде гаразд, що його батьки пишатимуться ним, бо у таких людей, як він, не може бути інакше…А він, вітаючи мене на дні народження, писав «Дякую, що ти є». Мені це було дуже приємно, але ж думки, що між нами існує нами щось більше, аніж дружба, у мене не було. Коли мої подруги цікавились тим, що між нами відбувається, я пояснювала, що Артем порядний, ніколи нічим не виказав якогось не дружнього інтересу – усе в рамках пристойності. І я так само ціную його як друга.

Перед тим, як піти у море Артем зустрічався з якоюсь дівчиною, певний час у них були стосунки.

Анастасія теж жила не сама. Та наприкінці серпня 2018 року вона посварилася зі своїм хлопцем, вирішивши, що у них немає спільного майбутнього, бо ж за час спільного життя хлопець не познайомив її зі своїми батьками, а його колишня дружина заборонила їхній донці спілкуватися з Настею, попри спільну симпатію між дитиною і подругою батька.

-Я добра, люблю дітей, діти до мене прив’язуються. І це підтвердила вже перша зустріч з дівчинкою, яка не хотіла від мене їхати додому. Відтак їй взагалі заборонили зі мною бачитися. Мене це образило. Вирішила, якщо мене не захистили, не відстояли, то мені такий чоловік у житті не потрібен, - пояснює жінка мотиви свого тодішнього рішення про розірвання стосунків.

Це був початок вересня. У таких обставинах Анастасії і зателефонував Артем, повідомив, що повернувся з рейсу і запропонував зустрітися. На зустріч він прийшов з подарунком, дуже гарно оформленим, але що всередині Настя не знала.

Вони пили каву, розмовляли. Чоловік повідомив, що знову йде у рейс, що стосунки з дівчиною не склалися, бо вона не сприймає його сина. Анастасія пояснювала, що не варто було з одних стосунків кидатися у інші – треба було взяти паузу, почекати, підготуватися до нових стосунків морально, а не «клин клином вибивати». Водночас жінка розповіла про завершення своїх стосунків.

Потім Артем провів подругу до зупинки. Вже вдома Настя розкрила подарований пакунок, у якому знайшла коробку з чаєм зі Шрі – Ланки, на коробці були намальовані красені – слони. Жінка, колекціонує слоників, на нозі якої нанесено тату у вигляді слона, сприйняла подарунок доречним і таким, що свідчив про увагу її друга до неї та її захоплень.

А вранці наступного дня вона отримала надійшла СМСку: «Доброго ранку» і зображення грайливого слоника. Отримане СМС наштовхнуло Анастасію на думку, що їхнє з Артемом спілкування перейшло межу дружби. Довелося телефонувати подрузі, щоб порадитись. Та відказала, що завжди вважала, що Артем симпатизував Насті. Натомість Настя не уявляла Артема своїм чоловіком. Всі її захоплення були виключно людськими, дружніми.

Кохання

-Чоловіки, які були у моєму житті раніше, були бізнесменами. Там було більше понтів і пилу в очі. А мені достатньо було букета ромашок, якщо вони подаровані щиро. Для мене це було краще, аніж 101 троянда, куплена за великі гроші і без щирості. За гроші можна купити все, окрім щемного, душевного.

Артем був зовсім не з цієї опери. Він - звичайна людина, але його подарунки і його увага були саме такими – доречними, душевними та щирими. Цього за гроші не купиш, - зауважує жінка.

День, який розпочався з загадкової за своїм характером СМСки продовжився спільним походом Артема, Насті і її собаки на відкриття кав’ярні для людей і собак «Будка». Друзі попили кави у «Будці», потім гуляли у парку на Соцмісті, згадували спільних знайомих колег. Їм було про кого і про що поговорити. Анастасія любила свою роботу, а до своїх співробітників ніколи не ставилась, як до підлеглих. Коли люди приходили до неї працювати, вони тримались довго. За цей час між колегами складались гарні стосунки, колектив був згуртованим, як родина – вони всі разом відзначали свята, їздили на дискотеки, влаштовували корпоративи. І навіть коли хтось йшов, колишні колеги залишалися друзями.

Так, у розмовах про спільних знайомих Анастасія і Артем опинилися у парку Ювілейний, де продовжили спілкування. спілкувалися. У якийсь момент жінці зателефонувала її колишня свекруха – мати першого чоловіка.

- Попри наше розлучення з її сином, вона завжди була на моєму боці, завжди допомагала мені з дітьми, любила і мене і наших дітей. І дуже мене підтримувала. Вона для мене була як друга мама. Артем, який під час нашої розмови знаходився поруч, був вражений характером нашого спілкування - як колишні свекруха і невістка підтримують теплі стосунки. Ще й перепитав, чи це дійсно телефонувала мама Славіка? Врешті сказав, що у захваті від наших стосунків, бо йому здається, що немає людей, які б мене не любили, - говорить Настя, додаючи, що від цього дня Артем її більше не зникав з її життя.

Продовжує розповідь:

-Він провів мене додому, а сам поїхав робити тату, надіслав СМСку: «Я роблю татуювання. Добраніч». Згодом пише: «Я приїхав додому, лягаю спати. Ти як? Які плани на завтра?» І ось так почалося…

Я побувала у старшої доньки і сказала їй, що хочу стосунків з Артемом. Вона назвала це помилкою, мовляв, я втрачу друга, яким він для мене був усі ці роки. Та я вже була переконана у своєму бажанні мати стосунки з ним, але прагнула більш легкого формату, бо ж втомилася від попередніх – 17 років шлюбу, інші стосунки з серйозними намірами з мого боку. Мені раптом захотілося пожити для себе, не переобтяжуючи себе якимись серйозними планами.

По дорозі додому я написала Артему, що їду додому від доньки і запросила до себе. Це вже був пізній час, і з мого боку це був такий рішучий красномовний крок. Артем прийняв запрошення. Я ж, діставшись дому, приготувалась до романтичної зустрічі, використавши усі наявні у квартирі засоби: пішла у хід моя колекція слоників, аромасвічки, аромапалички, сама одягла гарний пеньюар. Коли я відкрила Артему двері, здалося, що усі ці аромати, палички, які димлять, туман у квартирі, його просто спантеличили і збентежили. Сказав: «Пішли просто чаю поп’ємо». Ну я хоча б екскурсію по квартирі провела. Потім сіли, пили чай, розмовляли. Так частину ночі провели у розмовах, заснувши на одному дивані, просто поруч, без усякого інтиму.

На ранок я мала їхати поїздом до брата, у Счастлівцево, на море. Це була моя перша подорож потягом. Тож вранці прокинулась, приготувала сніданок, ми з Артемом поснідали і він поїхав, тепер спантеличеною залишивши мене. Тоді я написала подрузі «Всьо. Мабуть, я таки для нього друг, якого я тепер втратила».

Та у Артема були інші плани, він написав повідомлення, поцікавився, коли у мене потяг, бо він хоче мене провести. Я спробувала відмовитись, та він наполягав. Невдовзі вже був у мене вдома, ще був час, ми поспілкувалися. А коли треба було вже збиратися в дорогу, він відкриває рюкзак і дістає звідти для мене млинці з творогом і носки у пакетику, пояснюючи, що це млинці робила мама, я зможу повечеряти у потязі, або ж поснідати зранку. А носки знадобляться, бо у поїзді вночі і о 5-й ранку я можу змерзнути. Я ж раніше не їздила потягом, тож цього не врахувала. Поцікавилась, звідки він знає мій розмір, на що він відказав, що все вже побачив.

Така увага зворушила і ледь не довела Анастасію до сліз. Вона їхала у потязі і думала, що поставилась більш легковажно до стосунків з Артемом, тоді як він був готовий піклуватися про неї, був серйозним і відповідальним. Жінка вирішила, що має не втратити шанс на такі стосунки.

Їдучи у потязі, усю дорогу до моря тривала переписка. Настя відзначила, що характер цієї переписки вже був не зовсім дружнім - відчувалося, що Артем прагне пізнати її з іншого боку, не як друга.

Через 5 днів відпочинку на морі та переписки з Артемом вона повернулася до Кривого Рогу. Артем її зустрів, цього ж дня переїхав до неї і пара більше не розлучалися.

Він приходив і на роботу, до її магазину, допомагав - щось там лагодив, господарював. Тоді майстер з ремонту жартував:

-Так усе ж життя другом був! Я пам’ятаю, як він ходив з квітами, як друг. Але я ще тоді казав: «Владіміровна!».

Пройде деякий час і Артем пояснить Насті, що вона здавалася йому недосяжною, як янгол, що спустився з неба, що навіть торкнутися її боявся, аби не зруйнувати їхні стосунки. Адже вона для нього була не просто якась малознайома дівчина, а справжнім авторитетом. Він боявся зруйнувати те, що було між ними.

Вересень і жовтень 2018 року стали для них періодом романтичних стосунків. А перед тим, як знову піти у море,Артем запропонував коханій познайомитись з його сином.

-Я відказала, що, мабуть, не готова до такого кроку, адже не можна дитину знайомити з кожною жінкою, яка трапляється у твоєму житті. Знайомити треба лише з тією, з ким ти плануєш прожити усе життя. Раптом у нас щось не складеться, для дитини це буде не дуже гарний досвід, так не має бути.

За день до зустрічі з сином Артем заявив, що він для себе все вирішив, він хоче бачити Анастасію поруч усе життя. І на зустріч з сином вони поїхали удвох.

11 жовтня, на його День народження, відбулося знайомство з його батьками. А наступного дня Настя вже потрапила у більш широке коло його родини, адже всі зібралися у кафе на день народження племінника.

Сьогодні жінка згадує, що проведені разом кілька місяців були дуже щасливими. Вона провела його у Київ, звідки він відправлявся у плавання. Вона ж плакала, бо здавалося, що залишається сама, а що буде попереду невідомо.

Разом

Пряма мова:

-Коли він був у плаванні, ми продовжували спілкуватися дистанційно. Він зателефонував на Новий Рік, привітав. Тоді вже я розуміла, що ми разом назавжди. На початку березня зателефонував, попередив, що на 8 Березня мені буде подарунок, він приїде. Але у Жіночий день прийшов його брат з оберемком троянд, а вже пізніше Артем повідомив по телефону, що він вже у ОАЕ, звідки вранці прилетить до Києва. Тож я вирушила на зустріч у Київ.

Після цієї зустрічі він сказав, що на цьому його служба у морі завершилась, адже три місяці нашої розлуки стали найбільш нестерпними у його житті. Сказав, щось шукатиме вдома. Невдовзі вже став до служби у Нацгвардії, в/ч 3011. А через рік підписав контракт з «Азовом».

Ще через деякий час Артем сказав, що мені треба розслабитися і просто побути жінкою. Каже, мовляв, приходиш додому і включаєш чи то мамку чи то директора. Йому не потрібно було це: Чи поїв? Чи шапку вдів? А я ж звикла усе контролювати, бо ж коли розлучилась з чоловіком, мені треба було дітей зводити на ноги, вести бізнес.

Далі вже чоловік порадив продавати магазин, від якого більше клопоту, аніж прибутків. Адже специфіка магазину мобільного зв’язку така, що чим більше ти заробив, тим більше вкладаєш у розвиток. На життя грошей вистачало, але основні ресурси йшли у сам бізнес. Тож Артем і порадив вигадати собі якесь заняття чи хобі, замість такої роботи.

Потім на нього чекала 3-місячна ротація у Волновасі. Якось на вихідні я навідалась до нього. Артем повідомив, що планує заключити контракт і вступати на службу до «Азова», їхати у Маріуполь. Цікавився, чи готова я їхати з ним у якості дружини, врешті поставивши крапку на бізнесі, залишивши все і починати життя з чистого аркуша. Я відразу сказала, що готова.

Про весілля, переїзд до Маріуполя ідолю закоханих після 24 лютого 2022 року, читайте тут:

"Моє серце б'ється, доки б'ється твоє", - криворожанка виборює звільнення з полону коханого чоловіка Артема Гондюла, - ФОТО, ВІДЕО.

Додамо, що обидві доньки Анастасії від першого шлюбу незалежні і самодостатні. Руслана працює вчителькою англійської мови у 130 школі. Олександра працювала бенкет- менеджеркою у ресторанах Одеси. Нині вона мешкає у Монреалі.