"Газопостачання в місті не було, світло та вода з’являлись періодично": рятуючись від обстрілів, родина з Торецька знайшла прихисток у Кривому Розі

З Наталією Волковою ми познайомились на одному з пунктів видачі гуманітарної допомоги. З Кривим Рогом вона знайома ще з 2014 року. Саме тоді, після звільнення від окупантів міста Торецьк, її донька познайомилась з хлопцем з нашого міста і переїхала у Кривий Ріг. Саме тут народився онук Наталі. Саме тому, після початку повномасштабного вторгнення, Наталя евакуювалась, як вона вважала, на декілька тижнів у наше місто, але склалось не так як гадалось і вже більше року вона живе у Кривому Розі.

Журналіст 0564.ua зустрівся з Наталією Волковою, яка розповіла про евакуацію з Торецька та адаптацію у Кривому Розі.

Сім’я Наталі Волкової більшу частину свого життя прожили в Торецьку. Віталій, чоловік Наталі, працював на шахті де і отримав важку травму. Також в місті проживали Любов, мама Наталі, та її свекруха Ганна.

«До вас я переїхала у квітні 2022 року, бо донька дуже переживала за нас і просила переїхати у більш безпечне місце», - розповідає Наталя Волкова. «На початку ми думали, що буде схоже з 2014 роком, коли місто захопили проросійські налаштовані люди, але українська армія швидко звільнила нас. За увесь цей час ми жили мирним життям і тільки інколи здалеку чули звуки вибухів. Чоловік із свекрухою, не зважаючи на небезпеку, ще вирішили залишитись в місті, а я взяла свою маму і ми вирушили у Кривий Ріг на декілька тижнів, поки, як ми думали, ситуація в Торецьку не стабілізується і можна буде повернутись додому. Але декілька тижнів уже перетворились на рік і два місяці».

На початку Наталя з мамою жили разом у доньки, але згодом винайняли квартиру у нашому місті.

«Як тільки я переїхала у Кривий Ріг, я не ходила за гуманітарною допомогою, бо в нас були певні запаси, які дуже швидко закінчились», - говорить нам Наталя. – «Я була так вихована, що ми всього досягали самі і ні від кого не залежали. Але з часом стало зрозуміло, що самим нам не потягнути і я пішла в центри по видачі гуманітарної допомоги».

На фото Наталя Волкова

Перші отримані пакунки з продуктами вона відправляла в Торецьк – до чоловіка та його мами, які ще залишались в місті, оскільки ситуація там з кожним днем погіршувалась.

З часом Наталя поїхала в рідний Торецьк, щоб провідати свого чоловіка і її дуже стурбували умови в яких жили Віталій та його мама.

«Через постійні обстріли газопостачання в місті не було, світло та вода з’являлись періодично. Я не могла дивитись на такі умови життя мого чоловіка і вирішила схитрувати. Віталій та Ганна не хотіли виїжджати з Торецьку. Я їм сказала, що знаю місце, де вони зможуть помитись і запропонувала туди проїхати, а потім повернутись, а насправді я їх вивезла за 450 кілометрів у Кривий Ріг. Я обманом вивезла чоловіка у Кривий Ріг».

На фото Наталя Волкова з чоловіком Віталієм

У нашому містісім’я винаймає квартиру. Родині було важко звикнути на початку жити всім разом. За словами жінки, Віталій та Ганна дуже сумували за рідним містом і хотіли повернутись додому, але Наталя нікого не відпускала, бо вважає що краще знаходитись в безпеці.

«В Торецьку у нас з чоловіком є квартира. Також квартира є в моєї мами та свекрухи. На початку нам було важко всім разом ужитись, бо було три хазяйки на кухні. Кожна з жінок жила окрема, а тепер нам всім треба було жити під одним дахом, але з часом ми звикли», - говорить нам Наталя.

В нашому місті родина отримує фахову медичну допомогу і лікарі жодного разу не відмовляли їм. Родина налагодила зв’язки з різними благодійними організаціями і періодично отримує гуманітарну допомогу.

«Останнім часом продуктові набори стали трохи гіршими, бо більшу частину волонтери везуть на деокуповані території. Інколи можна почути скарги від людей на продукти в наборах, але моя особиста думка така, якщо тобі не подобається – не бери», - ділиться з нами жінка.

Не забуває Наталя і про рідне місто. Якось вона дізналась, що в мамину квартиру влучив російський снаряд, але, на щастя, він не розірвався.

На фото Любов, мати Наталі Волкової

«В Торецьку є хлопець, який приглядає за нашими квартирами», - каже жінка. «Я з ним познайомилась в місті, коли треба було дещо відремонтувати. Я іноді просила його пересилати нам деякі речі звідти. Я не знаю, як він там може жити, враховуючи що в нього є дитина. Я йому казала, щоб він переїхав в більш безпечне місто, але він не хоче, бо в Торецьку в нього є все і він боїться, що він буде нікому не потрібен. Ми ж залишили все, що в нас було і переїхали у Кривий Ріг».

Жінка ділиться з нами, що найбільше за все боялась смерті когось з рідних, оскільки її мама та свекруха – жінки похилого віку.

«В грудні нас спіткало горе, померла моя свекруха Ганна», - говорить Наталя. «Я дуже переживала, що робити, якщо хтось з рідних помре у Кривому Розі, бо ми ж самі не місцеві. Похоронне бюро запевнило, що все буде добре і взяло на себе оформлення документів і поховання».

Наталі подобається наше місто, вона показує нашому журналісту фотографії з їх прогулянок у ботанічному саду. Їй дуже подобається прогулюватись вулицями нашого міста. Також вона допомагає доньці з вихованням онука.

Ми запитали в Наталі, чи хоче вона повернутись в Торецьк після закінчення війни.

«Мені подобається Кривий Ріг, але я дуже хочу повернутись в рідний Торецьк», - говорить жінка, ледве стримуючи сльози. «Там залишилось все наше життя. Ми живемо у Кривому Розі більше року, але все одно хочеться додому, квартира навіть пахне не так як наша. Я вірю, що ми дочекаємося перемоги України і зможемо повернутись до рідного мирного Торецька».

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.