Як культура об'єднує та сприяє інтеграції ВПО у Кривому Розі, - ФОТО

У Кривому Розі театральна студія «Ті самі гойдалки» показала виставу за оповідками Тоона Телегена з нон-фікшн ВПО «Термочуттєвість». На сцені грають діти, серед яких багато тих, хто переїхав до Кривого Рогу, рятуючись від війни. Гра у цій недитячій виставі допомагає багатьом юним акторам пережити вимушений переїзд із рідного дому, втрату друзів і свого побуту.

Прем’єра вистави відбулась на роковини повномасштабного вторгнення – 24 лютого 2023 року. Акторам та їхнім родинам приготування до прем’єри допомогли не думати в цей день про торішні події і не занурюватись у сумні спогади.

«Термочуттєвість» - це тепла історія про стосунки, про емоції, яка створювалась ще до повномасштабного вторгнення.  Війна всі ці емоції значно підсилила і театрали вирішили не відмовлятись від цієї вистави, а просто її доповнити. У постановці був залучений підлітковий нон-фікшн - це справжні історії реальних дівчат і хлопців, які були в театральній студії та котрим довелося пережити неймовірні речі.

15-річна Вероніка Осьмуха приїхала до Кривого Рогу разом з родиною у квітні минулого року із Краматорська, Донецька область. Дівчина згадує, що коли її родина вирішила виїжджати, то в місті вже були постійні «прильоти»:

-Там кожен день бомбили. Можливо, ви чули, коли вокзал обстрілювали? Я мала бути там, але так вийшло, що трошки запізнилася… 

Спочатку родина планувала виїжджати в більш безпечні міста десь у західних областях України. Але залізниця не працювала після ракетних обстрілів окупантів, тож батьки Вероніки вирішили їхати до Кривого Рогу, де в них були друзі.

Про театральну студію «Ті самі гойдалки» дівчина дізналась випадково.

-Ми йшли і побачили красиву яскраву будівлю. Вирішили дізнатись, що це. Познайомились з Женею (режисеркою – авт.). Вона спитала, чи ми прийшли за гуманітаркою і сказала, що скоро тут буде багато всього цікавого відбуватись. Я почала ходити на гуртки в Культурно-громадський центр «Шелтер +», а згодом приєдналася до театральної студії, чогодавно хотіла. «Термочуттєвість» - це моя перша вистава. Мій персонаж – Кенгуру. Вона дуже весела і емоційна, це в неї від мене. 

Вероніка розповіла, що крім театральної студії ходить також у гурток в’язання. Раніше ще вивчала англійську мову в «Шелтер +».

-Театральна студія стала дуже близькою мені, душа лежить до цього. Мені тут все підходить, я знайшла тут багато друзів, найближчі з них – Ліза та Діана з Кривого Рогу.

14-річна Поліна Мазур переїхала до Кривого Рогу з Нововоронцовки Херсонської області в березні 2022 року. Це була планова евакуація, коли людей посадили в автобуси і вивезли на безпечнішу територію. Спочатку родина дівчини жила в гуртожитку, а зараз вже винаймають квартиру.

В театральну студію Поліну записала мама, коли вони влітку прийшли на свято в «Шелтер+» і дізналися про різні гуртки в Культурно-громадському центрі.

-Мама  вирішила записати мене в театральну студію, щоб я стала сміливішою. Спочатку  я була невпевненою, боялася,  а потім втягнулася.

Заняття в театральній студії проходять тричі на тиждень, тому дівчина встигала і вчитись, і відвідувати КгЦ.

- Репетиції проходять в дуже теплій обстановці -  ми жартуємо, сміємося разом. Найбільше мені подобається тут дружня атмосфера і те, що всі підтримують один одного. Нема такої людини, яка ні з ким не спілкується і десь в стороні. Ми всі разом,  стоїмо командою і це добре.

За рік Поліна вже зіграла у трьох виставах, включаючи  «Термочуттєвість».

-Мені сподобалася реакція глядачів на виставу. Було видно, що всі розчулені, а для актора це найприємніше – донести сенс до глядачів. Для мене це вистава про надію. Коли думаєш, що вже кінець всьому і нема ніякого світла попереду, звідкись з'являється такий промінчик надії і ти розумієш, що все буде добре. 

15-річний Нестор Рись зараз проживає у Кривому Розі, але родом він із Великої Олександрівки Херсонської області.

-В театральну студію потрапив я випадково. Одного дня ми пішли з мамою по гуманітарку і прийшли в «Шелтер +». Тоді я зустрів Євгенію Морозову-Попову  - режисерку театральної студії. Ми  познайомились,  мені стало цікаво і так я залишився тут. Вже грав у трьох виставах. В «Термочуттєвості»  - Бізона, який дуже зморився від цього життя, бо був волонтером.

Нестор вчиться у Кривому Розі, спілкується з новими і старими однокласниками, з друзями з театральної студії.

-Мені заняття в театральній студії дуже допомагають зняти стрес. Ми займаємося в кімнаті з режисеркою, розвиваємо акторські здібності. Зараз мені вистачає театральної студії, а раніше ще ходив на заняття з англійської.

15-річна Вікторія Михайлюк з Бахмута переїхала в Кривий Ріг з родиною у квітні минулого року.

-Кривий Ріг - це дуже шумне містечко, велике. Мені здається, що воно неспокійне. Подобається своєю індивідуальністю.

В театральній студії дівчина займається з липня минулого року. Вікторію в «Шелтер +» привела мама.

- Тут тільки все розпочиналося і розповідали, чим саме вони займаються. Мені дуже сподобалось. В цей час ми ще не облаштовувались у Кривому Розі, тільки приїхали і для мене це був невеликий стрес. А потім я дізналась, що тут є театральна студія, тож  вирішила спробувати піти. Для мене це було дуже тяжко. Я майже ні з ким не спілкувалася, ні з ким не обіймалася, відповідала на запитання лише від Жені і спілкувалася тільки з нею. Зараз я вже спілкуюсь з усіма.

Вікторія грає у виставі Косулю.

- Я сприймаю свого персонажа як дуже милу тваринку. Мені здається, що вона чимось схожа зі мною. Турбується про інших тварин, співчуває їм, дуже добра. Коли я виступала вперше у цій виставі, мені дуже лячно було. Історії, які є у виставі, я ж це пережила - поїхала з рідного міста, наприклад.  Всі ці історії немов скло, їх хочеться так ніжно розказати і після цього підійти і обійняти. Для мене ця вистава дуже важлива, хочу донести до людей те, що навіть якщо все втратили, в них може розпочатися нове життя, в них є надія. Це як в епізоді «Лист сонцю» у виставі, коли всі звірі чекали на відповідь і ось відповідь прийшла - що життя не закінчується на тому, коли ми щось втратили - щоб не зупинялися і далі жили.

14-річна Анастасія Олексюк приїхала з родиною з Великої Олександрівки 9 квітня минулого року. Про театральну студію дізналась, коли прийшла з мамою в «Шелтер +».

- До нас підійшла Женя і запросила в театральну студію. Кілька разів я прийшла на репетиції, побачила як проходять заняття і почала ходити. Мені подобається ходити в театральну студію, в мене тут є друзі з Кривого Рогу та з інших міст. Тут кожна може розкрити свій талант,  стати більш відкритою або щось вдосконалити в собі.

Анастасія грала у виставі Аксолотльку. Цього персонажа дівчина сама запропонувала режисерці.

-Я читала про аксолотльку. Мені дуже сподобалося те, що вони можуть відновлювати свої втрачені кінцівки.

Спочатку пані Євгенія відмовила. А потім погодилась.

-Женя потім говорила, що це був один із найсвітліших образів, адже всі були в сірому, коричневому, а я вся світла.

Режисерка вистави «Термочуттєвість» Євгенія Морозова-Попова Майже розповіла, що минулого року вона запрошувала дітей в театральну студію, адже розуміла, що попереду літо, а в місті немає дітям чим зайнятися, нічого не працює.

-Стало менше активностей, а ми були стомлені гуманітарною допомогою, цілодобовим волонтерством. Але побачивши цих дітей, я зрозуміла, що це може бути дуже цікава синергія, якщо вони зберуться з нашими дітьми, які залишилися в місті, і в нас може вийти щось класне.

Пані Євгенія розповіла, чому театрали обрали для своєї вистави саме «Термочуттєвість» і оповідки Тоона Телегена.

 - Ці історії допомагають підліткам розібратися зі своїми почуттями. Я бачу точно, що на початку вони були зовсім закриті, а потім всі хотіли розповідати свої історії. Ми зараз працюємо за технікою акторського мистецтва Іванни Чаббак, а вона говорить про те, що якщо ти пережив якусь травму, ти можеш чи закритися і жаліти себе і тобі буде важко, чи ти можеш спертися на свій досвід і це допомагає направити цю емоцію в правильне річище. І от працюючи над цією технікою, я бачу, що є дуже класні результати. І на питання чи бачу я зміни, я відповім: так.

Режисерка розповіла, що спілкується з батьками своїх юних акторів і їм дуже подобається.

 -. Вони говорять, що їм легше переживати підлітковий вік своєї дитини завдяки нашій театральній студії. Тому що ми не просто театрали. Іноді так хочеться бути просто режисеркою, а часто ти вихователька якась, і нянька, і поганий полісмен. 

Практикуюча психологиня Євгенія Журавель розповіла, як участь в культурних заходах допомагає внутрішньо переміщеним особам інтегруватись у суспільство. 

- Тут є декілька позитивних моментів. Перше - це можливість через культурне життя доєднатися до громади. Це такий вхід м’який, емоційно приємний.  Знайомство з місцевими традиціями. Всі ми українці, та все ж в різних містах,  областях є якісь свої культурні особливості і. І от такі заходи дозволяють познайомитися з ними, із мешканцями, відчути себе частиною цієї громади. Це захід, який гуртує, об’єднує, і ми відчуваємо приналежність, а психологічно нам дуже важливо відчувати, що ми є частиною чогось більшого, що не наодинці. 

Пані Євгенія зазначила, що це особливо важливо в часи, коли люди переживають кризові ситуації. Наприклад, коли залишаються без дому, вимушені виїхати зі свого рідного міста. 

- І для того, щоб асимілюватися на новому місці, потрібно відчувати себе частиною чогось більшого, не маленьким відірваним від звичного місця, загубленим навіть. Такі заходи допомагають людям саме доєднатися, об’єднатися, познайомитися з культурою, з громадою і м’яко, із приємними емоціями влитися в цей культурний прошарок.

.

Авторка - Тетяна Якушевська

Редакторка - Світлана Романенко