Самопожертва

Кожна людина має власні межі та вагу жертви, яку вона готова принести. Війна, яка прийшла на українську землю у чоботях російських загарбників, поставила питання про готовність до самопожертви не лише перед окремими українцями-героями, а й перед всією українською Нацією взагалі.

Героїв багато, але далеко не всі. Загальна здатність нації до самопожертви складається із загальнонаціонального поклику допомогти своїй країні. З готовності до самопожертви як у екстремальних ситуаціях на війні, так і в малих речах на щоденному рівні, щоб допомогти тим, хто цього потребує або зробити Україну сильнішою у боротьбі з ворогом, пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі на Цензор.нет.

Майбутнє України зараз залежить напряму від готовності Нації до самопожертви. Перемога не настане завтра. По переду ще довгий, важкий та страшний шлях. Шлях втрат, болі та крові. Української крові. Надія, яка багатьма покладалася на саміт НАТО у Вільнюсі, навряд чи себе виправдає. Не готові країни НАТО та колективний Захід до рішучих кроків. Війна ще не прийшла на їхнє подвір’я. Завдяки Україні.

Вони, демократи та ліберали, начеб то і розуміють та не забувають, що Україна стала форпостом захисту європейського миру та благополуччя. Але до відкритого втручання проти кремлівської орди на боці України ні Європа, ні Америка не готові.

Якісь досить дитячі «відмазки» про те, що «НАТО не ворог росії і не воює з нею». На кого це розраховано? Постачаючи зброю українцям практично з початку російської агресії чи не поставив себе Захід вже у стан війни з путінської росією? Якесь дивне та дике намагання бути «трошечки вагітною»! Любі наші партнери, вам потрібні «шашечки чи їхати?»

Якщо лише «шашечки», то українцям дуже важко та огидно відчувати себе «банановою республікою», вожді якої задовольнялися АКМами чи Стінгерами з того чи іншого боку у своїх міжусобицях. На кону світова безпека та майбутній шлях розвитку! Демократія, яку ви так оспівуєте, чи тоталітаризм та диктатура, проти яких ви так яскраво публічно витупаєте?

Багато хто вважає, що «поганий мир кращий, ніж гарна війна». Можливо, що й так. Але чи можна буде назвати «миром» непевний хиткий стан, коли ворог зупиниться на де-який час, захопивши певну територію суверенної країни, на яку абсолютно непровоковано напав? Хай цей злочин зійде йому з рук? Але ж у більшості з країн Заходу використовується «прецедентне право». То чи не стане такий «мир» запрошенням іншим диктаторам чи тоталітарним режимам до початку експансій, проти яких не буде колективної відсічі?

За результатами саміту, як сказав Кулєба, «шлях до НАТО став коротшим, але не став швидшим». Радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван на другий день саміту «пояснив», що «приєднання України до НАТО зараз, посеред війни, означатиме війну НАТО з Росією. І в усьому Альянсі є розуміння, що зараз війна НАТО з Росією немає сенсу»… ???

До того ж, Україна повинна виконати ще «деякі умови» для вступу до НАТО. За словами Саллівана, існує консенсус про визнання того, що Україна зробила значні кроки вперед у питаннях реформ як у сфері безпеки, так і в інших демократичних реформах. «Але і є ще кроки, які потрібно виконати», додав він.

Які кроки? Посилити демократію в країні, що обороняється від злочинного нападу потужного сусіда? Нонсенс! Чи викоренити корупцію, що під час війни, та ще й з дотриманням «демократичних» норм та правил абсолютно неможливо? Приборкати корупційну складову напевне зможуть хлопці, що повернуться з передової після нашої Перемоги! В тому сценарії, коли розвиток подій піде не шляхом перетворення нинішніх Героїв на «вітрини» політичних сил старих (та й новонароджених під час війни) олігархів. Сподівання лише на те, що тих, які повернуться живими та спроможними до змін, будуть сотні тисяч і вони зможуть навести лад! Хоча й навряд чи «демократичними методами».

Але то все після Перемоги. Яку Захід, об’єктивно, перекладає виключно на плечі українського народу. Тому питання загальнонаціональної готовності до самопожертви зараз стає ключовим. Саме від нашої української волі та свідомої жаги справедливого національного майбутнього залежить те, ким ми будемо – хазяїнами або почесними гостями на «весіллі», чи митимемо посуд на «свадьбє».