Знайти родину для Річарда, провідати Булочку та звести на лапи Машу: як сьогодні живуть волонтери, які створили на Криворіжжі притулок для чотирилапих, - ФОТО, ВІДЕО

Історія Галини, Володимира та їхніх чотирилапих друзів, що мешкають у Зеленодольську на Криворіжжі, про яких ми писали весною цього року, вразила наших читачів. Люди цікавились їх потребами, пропонували допомогу, врешті, багато-хто цікавиться, як сьогодні живеться нашим землякам, котрі опікуються безпритульними собаками, які у них проблеми, в чому відчувають потребу.

Днями наша кореспондентка вирушила на зустріч з рятівниками чотирилапих. Та перед тим, як повідомити новини про їхнє життя, нагадаємо трохи історії.

Галина та Володимир мешкають у Зеленодольську Криворізького району - місті, яке минулоріч і на початку цього року щоденно обстрілювалось росіянами. Через регулярні обстріли багато жителів міста були змушені покинути свої домівки та тимчасово виїхати за його межі. Попри небезпеку, Галина і Володимир увесь цей час залишалися вдома, де всього у 5 кілометрах від раніше окупованих населених пунктів Херсонської області вони створили притулок для тварин. Після повномасштабного збройного вторгнення росіян чоловік та жінка взялися рятувати чотирилапих, які залишилися без господарів.

Загалом вони опікуються тваринами вже близько 20 років. А за два роки до повномасштабного вторгнення викупили земельну ділянку у Зеленодольську, яка була огороджена парканом. Тепер тут  облаштовано кілька вольєрів, є приміщення, яке взимку обігрівають.

Зустрівши початок великої війни в компанії з 23-ма «вихованцями», вже через кілька місяців Галина і Володимир приймали у своєму притулку шість десятків собак, переважна більшість новачків були прибульцями з зони бойових дій, з деокупованих населених пунктів Херсонщини.

Жінка та чоловік жили біля своїх підопічних чотирилапих навіть тоді, коли місто було під щоденними обстрілами, намагались заспокоювати їх, разом ховалися у приміщенні, яке слугувало укриттям і людям і тваринам. Тоді Галина розповідала неймовірні, на перший погляд, речі. Зокрема, про те, як їхні підопічні розрізняли звуки “відльотів” і “прильотів” і по-різному реагували на них: нервувались лише у випадку реальної небезпеки прильоту ворожого снаряду.

Переживши разом тривалий період обстрілів, люди і тварини продовжують співжиття вдома, у Зеленодольську. А вже після переміщення лінії фронту подалі від цього міста, Галина і Володимир почали навідуватись до звільнених від ворога сіл Херсонщини: закуповували корм, сідали в автівку і їхали до деокупованого Високопілля. Тут вони роздавали корм для тварин місцевим жителям, котрі пережили окупацію разом зі своїми домашніми улюбленцями. Бездоглядних чотирилапих забирали з собою, привозили до свого притулку.

На фото: Галина

Про потребу у забезпеченні кормом чи у пошуку господарів тварин, котрі виїхали з-під окупації без своїх чотирилапих друзів, герої нашої публікації часто дізнавались з соціальних мереж. Інколи телефонували військові, які несли службу на звільнених територіях і до яких у пошуках порятунку від голодної смерті прибивались котики чи собачки. Військові надсилали фотографії тварин, а волонтери розміщували їх у соцмережах, сподіваючись, що знайдуться господарі.

Щоденні колопоти зооволонтерів передбачали і передбачають і поїздки до ветеринарної клініки, яка знаходиться у Кривому Розі. Минула наша бесіда якраз і відбувалась біля ветклініки, куди Галина і Володимир привезли тоді пару виснажених курцхаарів – Герду і Кая (мати і син), яких вивезли з деокупованого Високопілля.

- До речі, Гердочка невдовзі пішла на веселку, - розповідає Галина про долю цієї пари собак. – Пригадуєте, вона була дуже виснажена, мала пролежні, та й загалом, була вже старенькою. Така тяжка старість, в умовах обстрілів, не сприяла продовженню тривалості її життя. Тепер Кай залишився без Герди, - розповідає Галина.

Певний період волонтери шукали бажаючих забрати курцхаарів собі, висуваючи обов’язковою умовою, що собаки мають бути разом – в одній родині. Бажаючих не знайшлося. Тому нерозлучна пара залишилися у зеленодольському притулку. Коли ж Герда померла, Кай, який не відходив від неї, знайшов розраду у господарях притулку. Вони ж називають його «пес, який постійно поруч». Отож тепер його навряд чи комусь віддадуть.

Водночас дбайливого господаря (господарів) нині волонтери шукають для нового мешканця притулку - трирічного Річарда – алабая з Кривого Рогу. Його колишні господарі виїхали з міста, отож передали песика до рук захисників тварин. «Добрий, люблячий дітей, поступливий, добрячок…», - так Галина характеризує чотирилапого «криворіжця», додаючи, що він має вроджену патологію – сліпне. А значить, той, хто наважиться взяти Річарда у свою родину, мусить бути готовим до того, що частину часу і ресурсів необхідно буде витрачати на відвідування ветеринарної клініки.

На фото: у притулку

Приймати до свого притулку тварин, котрі мають проблеми зі здоров’ям та потребують спеціалізованої допомоги – звична практика для Галини і Володимира. Ці люди безвідмовні у справі порятунку чотирилапих, котрі опинились в біді, від котрих через фізичні вади відмовились їхні господарі. Та кожен такий вчинок додає клопоту у щодень волонтерів.

Чоловік і жінка – будівельники. Наразі вони щодня долають понад 100 кілометрів (загальна довжина шляху з дому і додому), адже працюють на відновленні криворізьких об’єктів, котрі були частково зруйновані внаслідок ракетної атаки росіян. В багажнику автівки волонтерів постійно є речі, котрі можуть знадобитися на випадок зустрічі з безпритульними друзями – ошийники, клітка, памперси, мисочка, вода, корм. Без цього набору – нікуди.

«Намагаємося поєднати роботу і божевільну гонку: коли не знаєш, які плани на день написані кимось іншим, коли ранок починається зовсім не з кави. Зараз ми мчимося на роботу за 60 км, попутно веземо Машу на операцію в клініку. По дорозі заїхали в село Олександрівка: ще до війни ми там працювали і прилаштували людям цуценя з обіцянками простерилити коли підросте, але війна змінила плани. Та про Булочку ми завжди пам'ятали і цей душевний вантаж не давав спокою», - ділиться Галина своїми «дорожніми замітками» у соцмережі.

Не забути про Булочку, спробувати звести на лапи Машу, від якої відмовилась її господарка, підібрати Тарасика, який, здається, очікував саме їх обабіч траси від Нікополя до Кривого Рогу… Історія кожного підопічного з притулку Галини і Володимира вражає.

На фото: Тарасик, якого підібрали обабіч дороги, був дуже агресивний

«Маша це ще одна сумна доля, Маша як і багато інших на довгі роки, а може і до старості, залишаться у нас. Доглядати у післяопераційний період її власниця не забере, оскільки у Малій Костромці, у своєму дворі, за одним собакою у неї немає умов і можливостей доглядати. А у нас, в "елітному особняку" з сімдесятьма «хвостами» і двома парами рук псині, бачиш, буде краще.

Ну і гаразд, ще один раз граблями по лобі, розчарування в людях і переконання, що я таки не можу пройти повз тварину.

Ну і гаразд, не перша така Маша і не останні наші розчарування в людях. Проте Маша тепер не має ланцюга на понівеченому тілі, має друзів і дах над головою.

На Машу чекає операція і, думаю, вона буде, нехай не бігати, але точно краще пересуватиметься і не стиратиме кінцівки», - такими були емоції, таким був початок спільного шляху волонтерів з новою підопічною, котра має вади кінцівок. Та консультація з ветеринаром обнадіяла, що поліпшити життя Маші можна хоча б частково. І ось вже волонтери шукають ресурси на порятунок чорненької кудлатої собачки, від якої відмовилась її ж господиня.

«Друзі, я на Машу відкриваю збір, потрібна допомога і ваша підтримка. Сума операції 3254 гривні... Машу сьогодні прооперували, другу лапу так само потрібно буде оперувати, але спочатку її потрібно буде відновити в рухливість. Машу також проглистогонили і провакцинували, адже з операцією не хотілося затягувати, оскільки пошкоджена лапа їй дуже заважала в пересуванні. Тим часом у нас вихідні, тож буде змога доглянути за Машею у післяопераційний період. Наша мета надалі - спроби розробити і поставити її на лапу», - такий динамічний за характером допис, який згодом з'явився на сторінці Галини у соцмережі, переконує, період розпачу й розчарування був нетривалим – треба діяти, рятувати Машу.

На фото: Маша і результати її обстеження

І так щодня… Кожен день Галини і Володимира починається з обходу притулку – комусь з підопічних треба зробити уколи, комусь поставити крапельницю, комусь дати пігулки, усіх – погодувати і лише потім їхати на роботу. А що може бути по дорозі – читайте вище. А ще ж стерилізація! І це окрема тема і окрема проблема.

Чоловік та жінка возять чотирилапих на стерилізацію до криворізької ветклініки, де цю процедуру зеленодольським хвостатим безхатченкам роблять за рахунок бюджетних коштів, виділених за міською програмою. Водночас, за словами Галини, в сусідніх з Криворіжжям деокупованих селах Херсонщини – справжня біда. Нині там немає подібної програми, що спричиняє стрімке збільшення кількості безпритульних тварин. Жінка намагається привернути увагу до цієї проблеми, як тільки може. Каже, що зверталась і до деяких керівників органів місцевого самоврядування (ОТГ). Та, здається, зараз людям на тих територіях не до тварин, хоча трапляються випадки, які вселяють надію на те, що й в умовах розрухи люди здатні подбати про братів своїх менших.

«Уявляєте, у Потьомкиному, на Херсонщині, живе колишній мисливець. Його житло зруйноване, а він зараз опікується місцевими собаками, з десяток доглядає – зробив їм якісь будочки, вольєри…», - пригадує одну з таких, обнадійливих, історій Галина.

Жінка зауважує, що тема стерилізації актуальна зараз ще й тому, що неконтрольоване збільшення кількості безпритульних тварин спричинятиме поширення епідемій. Вона вважає, що вже нині є всі підстави вважати, що у регіоні є спалах чуми собак. Ніколи раніше їй не доводилося мати справу з цією бідою, а от цими днями вони з Володимиром вже возили собак зі станції до ветеринара. Галині відомо вже про п'ять таких випадків. Волонтери переймаються тим, аби захворювання не поширилося на інших «хвостиків».

На фото: Річарду з Кривого Рогу шукають родину

У перспективі планують вдосконалити свій притулок для собак, облаштувавши у ньому місця для перетримки та операційний бокс. Здійснення таких планів дозволить забезпечити окреме тримання тварин, які потребують тимчасової ізоляції. Ветеринари, які виїжджатимуть до притулку, матимуть змогу оперувати собак на місці. Та на такі плани волонтерам вкрай потрібні кошти, принаймні, на закупівлю матеріалів, адже будувати – майструвати волонтери вміють самі.

Під час нашої розмови Галина і Володимир з вдячністю згадували міжнародні і вітчизняні організації, які надавали їм допомогу. Водночас волонтери визнають, що без постійної допомоги небайдужих людей їм не обійтися, адже потреба у харчуванні і догляді за тваринами існує щоденно. Тож доводиться витрачати власні кошти і шукати ресурси деінде. Для прикладу, у притулку Галини і Володимира залишили собаку, власниця якої виїхала за кордон. Тепер жінка щомісяця перераховує волонтерам «пенсію» на утримання свого чотирилапого друга, якого довелося залишити на батьківщині.

Життя у притулку триває. Причому, як зауважує Галина, попри тимчасові конфлікти, тут панує дружня атмосфера.

«Цікаво спостерігати, як у притулку змінюються характери «хвостатих»: той, хто виявляв агресію, коли ходив-бродив вулицями, у притулку раптом стає лагідним і поступливим; водночас лідерські і бійцівські якості виявляють їхні антиподи. Сьогодні маємо кілька «кланів». Серед лідерів – Кузя, Рудий, Умка і два Босси. А от Свєта, Соня, Даночка, які раніше «показували зуби», тепер стали лагідними, полюбили спокійне життя – між будочкою (диванчиком) і кормушкою (мисочкою). Ну просто, як люди», - усміхаючись, завершує свою розповідь Галина.

На фото: навідались до Булочки

Після цього жінка переодягається у робочий одяг і поспішає на об’єкт, який вони з Володимиром зараз відбудовують у Кривому Розі.

На фото: сонячний ранок у притулку

На фото угорі: у притулку

Авторка: Світлана Романенко