Мистецтво зцілює душі та наповнює їх світлом. Існують люди, які навчилися зберігати це світло, примножувати його та розділяти з іншими. Такою людиною є героїня мого репортажу Віра Єрифа. Віра об’єднала довкола Петриківського розпису дітей та дорослих. Створила безліч ініціатив, пов’язаних з творчістю. Зараз працює з дітьми, дорослими та літніми людьми. Займається громадською діяльністю і піднімає бойовий дух ЗСУ. Мені вдалося побувати на персональній виставці Віри та поспілкуватися з нею.
«Найпершою роботою, яку я намалювала за час війни, було ось це Дерево життя. В інтернеті гуляв вірш: «Тривожну валізу не буду збирати! Я тут народився, не хочу тікати!» Він мене надихнув. Це символічний дуб, на якому купа пташок. Я навіть відвідувачам пропоную іноді їх порахувати.
Петриківським розписом займаюсь 20 років. Найголовніше те, що мене завжди підтримували вдома. Постійно говорили: «Боже, як круто, як класно, Віро!...» - і одразу оформлювали у рамочку...
Ось Серафіма. Її мені замовив знайомий, який зараз на фронті. Каже: «Віро, я хочу шеврон для своєї бригади. Я дуже люблю сов, і мені здається, що сова в образі міфологічної Божої істоти Серафіми - те, що нам потрібно».
Мені так приємно, що Серафіма у них на прапорі, на машині, на шевронах. Від цього у мене самої крила з'являються.
У нас, до речі, до Дня Незалежності була виставка картин бабусь, які не виїздили під час війни і ходили на малювання для того, аби відпочити, зарядитися енергією, поспілкуватися з іншими людьми. Я їх спонукала малювати роботи на великих форматах, намагалася мінімально туди втручатися. Вони загорілися цим. Навчаючи когось, ти навчаєшся ще більше.
Ці роботи також намальовані нещодавно. Я їздила до батьків на Донеччину, і там надряпала це рогозинкою, надихаючись квітами, які ростуть у маминому дворі. Це лелека, я на полі його побачила, у них там степ і дуже багато лелек. Вони прилітають з бойової частини, де гепає постійно».
Після понад годинної розмови на виставці ми поступово перейшли у центральну бібліотеку для дорослих, або, як її називають, бібліотеку на Поштовій.
«Бібліотека на Поштовій надихнулася Петриківкою - і у нас народилася ідея виставити тут роботи моїх дорослих учнів і провести майстерклас.
Цей альбом уклала я. Ми зібрали тут роботи фотографів і фотографинь Кривого Рогу.
На фото є «сонячні» діти, я багато з ними займалася. У нас навіть такий період був, і потім виставка була, уся наша спільнота фотографувала їх, аби показати, що це також люди, і вони є.
Мені позувала бабуся, якій 98 років, вона декламувала вірші. Кажу: «Можна я вас пофотографую?» - вона погодилась. У таких людей шкіра має зовсім інший графічний малюнок. У неї пальці піаністки, попросила її закрити очі руками, вона робила усе, що кажу, і раділа.
Це дві мої ніші – малювання та фотографія. Я інколи переключаюсь з одного на інше, одне захоплення доповнює інше».
«Ми пишаємося Вірою. Вона має багато внутрішньої сили. Її роботи на виставці Петриківського розпису – це наша реальність. Я вже говорила колись Вірі, що її праця не тільки надихає, а до сліз зворушує. Ти відчуваєш, що причетна до цього, що живеш у країні, де є люди, які своєю творчістю роблять нас ще більшими українцями. А ще вона цікава фотографиня, у неї своєрідний погляд», – каже Валентина Косих, директорка центральної бібліотеки для дорослих.
Після екскурсу фотороботами ми перемістилися до читацької зали і ще довго говорили про мистецтво та його розвиток. Віра Єрифа – приклад свідомої сучасниці, яка популяризує українське мистецтво на міжнародну аудиторію. Такі люди заслуговують на визнання. Мала за честь доторкнутися до її творчості.
Авторка: Ольга Ткач
Публікація зроблена у партнерстві з ініціативною групою "рівні у кривому" в рамках конкурсу "Розкажи про неї" Другого феміністичного кварталу. Проєкт підготовлено за підтримки «Української Феміністичної Мережі за Свободу й Демократію» в межах програми співпраці з Urgent Action Fund for Women’s Human Right (UAF WHR). Зміст матеріалів не обов’язково відображає думку UAF WHR.
Фото надані авторкою
