Вона була в команді першою волонтеркою, яка везла гуманітарну допомогу людям на звільнені від російських загарбників землі Бериславщини. Щойно Херсонську область почали деокуповувати, парамедики й парамедикині МБФ «Шпиталь Майдану» із Кривого Рогу стали збиратися в дорогу.
Про ту поїздку та про свій шлях волонтерства від часів Майдану 2013-го до повномасштабної війни розповідає криворожанка Ілона Петреченко.
Про дорогу і форс-мажори
У спецавтомобіль «швидкої допомоги» завантажували найнеобхідніше для українців і українок, які 8 місяців жили під гнітом російських агресорів. Виїжджали рано, щоб встигнути до світанку минути дороги Дніпропетровської області, а по видному курсувати шляхами, які були замінованими.
Дорогу вказували військові, не можна було відхилятися навіть на пів метра. Коли дісталися населених пунктів, то місцеві спочатку сумнівалися й не вірили, що ми – це «наші», що можна довіряти й радіти. Уже потім обіймалися, плакали, роздавали гумдопомогу, а у відповідь люди навіть руки цілували, бо так їм потрібні були елементарні речі.
Того дня на деокуповані території мчали з допомогою й інші волонтери та волонтерки, але їм не судилося доїхати - колеса машини наїхали на приховану міну. Військові категорично заборонили рух на період розмінування.
Щойно дорогу очистили, ми розпочали евакуацію хворих і поранених. За тиждень вдалося вивезти із Бериславщини 15 людей у критичному стані та доправити їх у лікарні.
Про початок місії
Волонтерити я починала з чоловіком Леонідом. Із США отримували та розподіляли спеціальні крісла та візки для людей із інвалідністю, а із початком АТО - уже й для поранених захисників і захисниць. За часів Майдану друг із Німеччини надав спеціальний автомобіль для евакуації, а я пройшла курси парамедикині.
До війни моє життя обмежувалося інтересами сім’ї, двоє дітей мали вдосталь материнської уваги, ще й вистачало часу на хобі – розведення собак. Буремне сьогодення спонукало до обов’язку допомагати іншим людям.
На початку 2014 року приєдналася до команди «Криворізькі берегині» і навчилася плести маскувальні сітки та «кікімори», згодом - виготовляти окопні свічки. Тоді виникла потреба возити поранених захисників та захисниць із Донецької та Луганської областей.
Про допомогу
Я працюю в команді Міжнародного благодійного фонду “Реабілітаційний центр “Шпиталь Майдану”. Наразі наші основні завдання – це евакуація загиблих, поранених військових і цивільних із зони бойових дій та прифронтових територій, доставка гуманітарних вантажів тощо.
Про довіру і подяки
Працювати в команді – це вкрай важливо у волонтерській роботі. Нам довіряють, до нас звертаються за допомогою – значить робимо все правильно.
Маємо подяки, наприклад, від СТО ЗСУ Військової частини А4476, 53-ї ОМБр ім. Володимира Мономаха, 21-ї ОБ НГУ ім. П. Калнишевського (ВЧ 3011), ВЧ 3036 Нацгвардії України, Криворізької міської лікарні №3 та ін.
Про очікування й бажання одне на всіх
Реалії сьогодення такі, що десь я справляюся, а комусь безсила допомогти, одній людині все подобається, а інша має претензії, хтось врятований чи врятована, а до когось неможливо дістатися. Проте точно знаю, що моєї місії чекають військові на фронті й у тилу, цивільні на окупованій і вже звільненій території, тварини, які залишилися без господарів, діти, у яких російські загарбники відібрали дитинство, самотні люди, які втратили рідних під час обстрілів.
Врятоване мною життя – це перемога всієї команди. Бо нині у всіх одне бажання – якнайскоріше повернути мирне щасливе життя в рідну Україну.
Авторка - Олена Кучеренко
Публікація зроблена у партнерстві з ініціативною групою "рівні у кривому" в рамках конкурсу "Розкажи про неї" Другого феміністичного кварталу. Проєкт підготовлено за підтримки «Української Феміністичної Мережі за Свободу й Демократію» в межах програми співпраці з Urgent Action Fund for Women’s Human Right (UAF WHR). Зміст матеріалів не обов’язково відображає думку UAF WHR.
Фото надані авторкою
Слідкуйте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News.
