Краєзнавиця Людмила Похитун родом з Кривого Рогу. Народилася 28 серпня 1940 року на руднику «Октябрський». У дитинстві була активною рудничною дитиною, полюбляла бувати на відпрацьованих затоплених кар'єрах – місцях поєднання природи та промисловості...
Коли настав час іти до школи, у 1947 році, для Люди вдома пошили сумку та спідницю з німецької ковдри, а з коричневого паперу, в котрий фасували динаміт, змайстрували зошит… Тоді приймали на навчання без довідок, бо на руднику всі й так знали одне одного. Тож дівчинку зареєстрували у школі як Смолу, за прізвищем дідуся – відомого рудничного мельника. Та вже після перших зборів Люда все-таки стала Похитун. А коли отримала свідоцтво про закінчення 7 класів, дізналася, що в документах вона Любов, а не Людмила.
– Мене хотіли назвати на честь маминої сестри, офіційне ім'я якої було Людмила, але вдома її називали Любушкою. Тож тато і подумав, що повне її ім'я – Любов. Тому і зареєстрував мене як Любов Похитун. Звичайно, вдома це непорозуміння одразу помітили, але що вже поробиш. Сказали, що я все-таки буду Людмилою, а те, що написано в документах, неважливо. І досі в усіх документах я Любов, але це ім'я не моє. Я себе відчуваю Людмилою.
Змалку Людмила Похитун цікавилася історією рідного рудника, який часто називали Ростковським. Неодноразово чула в родині фразу про необхідність поїхати на станцію Колачевську. Хто ці персоналії, чому їхні прізвища гідні увічення? Вона зберегла в пам'яті ці імена, щоб уже в дорослому віці дізнатися історії цих людей.
Після закінчення 10 класів Людмила хотіла стати історикинею-архівісткою, але йшов 1957 рік, ще відчувалася сталінська політика замовчування. Родина сказала, що історія – то страшна справа, адже неправильно сказане слово може коштувати свободи чи навіть життя. Тож вирішили, що ліпше одержати професію поза часом та політичними режимами – інженерки-будівельниці.
Людмила Похитун після закінчення вишу отримала направлення на роботу до тресту «Криворіжстальконструкція», який потребував майстрів для верхолазних робіт. Одразу почала працювати на будівництві комплексу шахти. Але невдовзі одержала виробничу травму. Через падіння з висоти вона зламала ключицю і травмувала ребра. Після цього її перевели у виробничо-технічний відділ на посаду інженерки-кошторисниці. Ця робота полягала у виконанні технічно-економічної експертизи проєктів, котрі надходили від проєктних інститутів.
До Євро-2012 спеціально для головної спортивної арени країни – стадіону «Олімпійський», Людмила Похитун розробила і захистила технічні та кошторисні норми для монтажу металевих конструкцій, оскільки це був унікальний проєкт із використанням передових методів організації будівництва, монтажних робіт і новітніх технологій зі зварювання конструкцій. Тож, якби не великий професійний досвід та глибинні знання нашої землячки, сторічний стадіон-ювіляр так би і не став сучасною ареною для змагань європейського рівня.
Завдяки будівельній роботі Людмила Похитун мала змогу жити в різних містах. Вільний час присвячувала відвідуванню історичних об'єктів та праці з архівами. Так заклалася історична база для досліджень історії Криворіжжя та Кривого Рогу від моменту знищення Нової Запорозької Січі. Над ними краєзнавиця працює з 2001 року. На її думку, цілісна історія Кривого Рогу відсутня. Тож дослідниця прагне систематизувати свої знання в книзі про історію рідного міста, щоб закрити цю прогалину. Частина досліджень уже представлена у різних краєзнавчих телепрограмах ТРК «Рудана».
Завжди залишатися в тонусі у свої 83 роки Людмилі допомагає спорт. Свого часу, працюючи в Києві, вона неодноразово перепливала Дніпро. Це підтверджує, що у житті немає нічого неможливого. Тож сподіваємося на швидке видання довгоочікуваної книги про історію Кривого Рогу, яка стане матеріальним втіленням унікальних знань краєзнавці і відображенням не одного десятка років невидимої для широкого загалу роботи з численними історичними джерелами.
Авторка - Ольга Миза
Публікація зроблена у партнерстві з ініціативною групою "рівні у кривому" в рамках конкурсу "Розкажи про неї" Другого феміністичного кварталу. Проєкт підготовлено за підтримки «Української Феміністичної Мережі за Свободу й Демократію» в межах програми співпраці з Urgent Action Fund for Women’s Human Right (UAF WHR). Зміст матеріалів не обов’язково відображає думку UAF WHR.
Фото надані авторкою
Слідкуйте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News.
