“Волонтерство дуже відволікає від усього того жаху”, - як дружина військовослужбовця з Кривого Рогу допомагає наближати нашу перемогу, - ФОТО

Світлана Янович - дружина військовослужбовця, волонтерка, яка з перших днів великої війни долучилась до підтримки наших бійців. За ці майже два з половиною роки регулярного волонтерства та переживань за чоловіка, який допомагав нищити окупантів на найгарячіших точках фронту, жінка хоч і відчувала втому та стрес, але не здавалась та продовжувала діяти задля нашої Перемоги.

Про те, що Світлані надає сил для подальшої боротьби та як вона підтримує своє ментальне здоров’я, волонтерка розповіла нашій кореспондентці.

Як всі ми об’єднались і стали великою силою

Світлана добре пам’ятає ранок 24-го лютого 2022 року:

“Ми прокинулись від звуку того, що над нами пролетів літак. Ми всі вскочили і Вова каже: щось не те. Він одразу почав читати в телефоні новини і каже: війна почалась. Потім вже почались вибухи. Я сиділа заспокоювала дитину. Вова зібрався одразу та поїхав у військкомат, а мені сказав бігти в магазин за продуктами.

На наступний день Світлана вже приїхала в Штаб Територіальної оборони і почала допомагати. На той момент жінка ще не розуміла, як це вплине на її життя та стане покликанням і основною справою на найближчі роки..

“Я взяла своїх подружок, ми хотіли допомагати робити коктейлі Молотова, а в нас спитали, чи ми розбираємось в медичних препаратах. Оскільки усі ми мами та лікували періодично своїх дітей вдома, то відповіли, що розуміємось. От нас і поставили на медицину і весь час в ТрО ми рахувались за медичною ротою, хоча займались усім.

На початок повномасштабного вторгнення Світлана працювала продавчинею в магазині, але 24 лютого вона подзвонила керівництву і попередила, що наразі вважає за необхідне допомагати армії.

“Дитина, чоловік та допомога армії - це було в пріоритеті. Здається, тоді у всіх так було. Ми тоді всі об’єднались і були великою силою”

Рішення Володимира піти у військкомат одразу з початком повномасштабного вторгнення Світлана сприйняла спокійно, адже вона знала, що так буде.

“Він постійно казав, що повномасштабне вторгнення почнеться та у нього вже був складений тривожний рюкзак. Він пішов взяв каску в гаражі, тобто у нього все уже було складено, ну а я була готова до цього. Просто я не розуміла, що це буде так надовго. Ми ж всі думали, що це тиждень-два і все закінчиться, але це вже скільки часу… третій рік”.

Весь час поки чоловік воює на фронті, Світлана волонтерить і робить усе можливе, щоб допомогти нашим захисникам у знищенні ворога.

“Я просто розумію, що хто, як не ми? Це вже певне коло спілкування в мене. Навіть коли я хочу перестати це робити, у мене бувають такі моменти, бо ми всі вигораємо, всі ми люди, всі ми втомлюємось, але я, напевно, живу цим. Ну мені це подобається. Навіть якщо я припиняю, все одно хлопці дзвонять, питають, просять. І це не дає випасти з цієї колії. Це вже як якийсь окремий, напевно, механізм, котрий працює, працює і тут зупинятися немає можливості і ми всі втягнуті в усе це. Як тільки там я говорю, що не хочу, не буду більше цим займатись, вони мені дзвонять і кажуть: що ми без тебе будемо робити? Тобто, є відповідальність за інших людей, за їхнє життя”.

Розпочавши свій волонтерський шлях в медичній роті ТрО, Світлана згодом вивчила технічні характеристики біноклів, тепловізорів, дронів та почала і їх шукати для бійців на фронт.

“Деякі з цих слів я вперше почула вже коли почала волонтерити та шукати все це. Потреби не закінчуються, а їх стає все більше і більше. Відмовити хлопцям ми не можемо, адже розуміємо, що війна ще довго триватиме, тому треба допомагати”.

Володимир та Світлана офіційно стали чоловіком та дружиною у 2022 році, до цього закохані вже тривалий час жили разом, але постійно відкладали весілля “до кращих часів”.

“Пам’ятаю, 25-го лютого він мені зранку подзвонив і каже: Кохана, давай ми з тобою як закінчиться війна, одружимося? Звісно, я сказала “так”. Тоді такі емоційні дні були. Тоді командир, який в нього був на той час, сказав: а чого ви будете чекати, зробімо не так, як у всіх і зараз розпишемо вас. Ми тоді хотіли зробити це на блок-пості, але зробили в РАГСі. Це було класно, романтично. Думаю, такого весілля, як в мене, ні в кого не було. Ми розписались, а потім мій чоловік зі своїми побратимами поїхав на блок-пост, а ми вже пізніше до них приїхали, було дуже атмосферно. Але святкувати часу не було, адже російські війська були за 40 кілометрів від міста і мій чоловік не міг покинути свій пост”.

З перших днів великої війни Світлана постійно переймається за свого коханого і це питання для неї дуже болюче.

“Я, як і кожна дружина військового, постійно чекаю. Я постійно перевіряю месенджери, я йому заборонила закривати інформацію, коли він востаннє був в мережі. Дивлюсь, якщо він давно був в мережі, то шукаю, коли його побратими були на зв’язку. Якщо хтось із них був нещодавно в мережі, то я розумію, що все нормально. Таким чином я трошки заспокоююсь. ”

Від сумних думок дружину військового рятує волонтерство.

“Воно насправді дуже відволікає від усього того жаху, який коїться навколо. Я знаю, що це велика підтримка як для мого чоловіка, так і для інших чоловіків, інших жінок. Тобто, це дуже важка, але дуже важлива справа. Так я відволікаюсь. Я намагаюсь себе зайняти чимось, завантажити, постійне спілкування, постійні поїздки, постійно щось шукаю, активно веду соціальні мережі, тобто відволікаюсь від думок про щось погане з приводу свого чоловіка”.

Хоч Світлана і завантажує себе волонтерськими справами, але необхідність отримати психологічну підтримку виникло з першого дня повномасштабного вторгнення.

“Якщо раніше у нас всі соромились і думали, якщо ти ходиш до психолога, то з тобою щось не так. А зараз, я так думаю, кожній людині в нашій країні, хто дотичний до армії, до волонтерства, потрібна психологічна підтримка”.

Побачивши повідомлення про групові заняття з психологинею для дружин військовослужбовців, Світлана не зволікала та одразу ж записалась.

“В Об'єднанні відповідальних громадян я познайомилась з Євгенією Журавель - дуже крутою психологинею. У нас були групові навчання 8 тижнів - ми з дівчатами збиралися, такими самими дружинами військовослужбовців, як і я. Ми проходили різноманітні практики - і малювання, і фарбування. Це було так класно, ми чекали прям кожного дня, кожного тижня, чекали цей день, коли ми там зустрічаємося і проводимо час разом. Ну і Женя нам дуже багато практик розказала як себе відволікати, як пройти цей важкий шлях. Вона навчила нас багатьом речам, котрі ми повинні робити - як себе поводити з чоловіками, як їх слухати та інше”.

Про групові заняття дружин військових з психологинею Світлана дізналась через соцмережі, але вже на самих заняттях познайомилась і потоваришувала з іншими жінками.

Світлана зазначила, що зараз багато речей забуває, але Євгенія на заняттях пояснила, чому так відбувається.

“Це наша психіка грає з нами таку роль і ми викреслюємо негатив, тобто наш мозок не запам'ятовує погані новини, а погані новини майже кожного дня. Це, мабуть, якась така властивість мозку, що допомагає нам далі триматись”.

Під час занять з психологинею дружини воїнів малювали, робили якісь речі своїми руками.

“У кожної з нас було своє каміння і ми на цьому камінні малювали свої емоції. Кожного тижня ми носили його собою, це був наш вантаж і от вдома, коли поганий настрій, ми його зафарбовували. Я, наприклад. коли був поганий, замальовувала чорним кольором, а коли був гарний настрій, то малювала сердечка. В кінці ми це каміння відпустили разом зі своїми негативними емоціями в річку. Дуже цікаво все це було робити”.

Надалі Світлана використовувала практики, про які дізналась від Євгенії Журавель, під час спілкування зі знайомим військовим.

“Він після трьох поранень, великої кількості контузій, повернувся додому і попросив у мене психологічної підтримки. Я зібрала вдома старий посуд і ми пішли з ним “скидати негатив”, розбиваючи цей посуд. Така практика мені знадобилась і йому трошки стало легше, але треба, щоб у нас в країні ця підтримка ветеранів розвивалась, тому що це зараз буде дуже-дуже необхідно”.

Таким чином, отримавши певні знання під час групових занять з психологинею, Світлана вже могла не тільки собі допомогти, коли було накопичення негативних емоцій, а ще й воїну, який потребував в той час підтримки.

Коли сама Світлана потребує моральної підтримки, то вона знає, що завжди може подзвонити іншим дружинам військових, з якими підтримує зв’язок. Крім того, багато дружин військових волонтерять, тому жінки знають, як підтримати одна одну, дати якусь пораду.

“Ми одна одну постійно підтримуємо. Не всі, звісно, у нас, на жаль, в місті немає такого об'єднання, де б дружини військових могли спокійно зустрічатись, спілкуватись, обговорювати якісь важливі речі. У нас такого немає, але, я думаю, що в майбутньому все буде”.

Світлана Янович вважає, що в кожному українському місті має бути центр, де надавали б психологічну підтримку усім, хто її потребує.

“Психологічна допомога має бути доступною кожному, щоб люди мали змогу звернутись до психолога так само, як до терапевта. Це необхідно для того, щоб люди справлялись з тим стресом, який переживають”.

Журналістка - Тетяна Якушевська

Редакторка - Світлана Романенко