Як зараз виглядає гімназія на Криворіжжі, на яку збирають кошти учасниці Євробачення, - ФОТО, ВІДЕО

Гімназія у Великій Костромці Криворізького району кілька разів потерпала від обстрілів російських військ. В ніч з 10 на 11 жовтня 2022 року в приміщення навчального закладу влучила ворожа ракета, яка зруйнувала значну частину гімназії. Місцеві мешканці роблять усе можливе, щоб з часом відбудувати рідну школу. Переймаються долею навчального закладу і українські співачки Alyona Alyona та Jerry Heil, які спільно з UNITED24 оголосили збір на 10 млн грн. Ця сума стане їхнім внеском у відновленні гімназії на Криворіжжі.

Про постраждалу від рашистів Великокостромську гімназію та про збір коштів на її відновлення, дізнавалась кореспондентка 0564.ua.

Село Велика Костромка потерпало від ворожих обстрілів з перших днів повномасштабного вторгнення і протягом семи місяців, адже воно було у 2-3 км від місця ведення бойових дій, це майже лінія фронту. Особливо страждав центр села, де знаходився старостат та гімназія. До великої війни тут було разом з дошкільним навчальним закладом 250 дітей. З березня 2022 року діти переведені на дистанційну форму навчання через близькість до зони бойових дій.

Завідувачка Великостромської гімназії філії Зеленодольського ліцею №2 Ольга Дашко розповіла, що після звільнення Херсону, коли російські війська відігнали від села якомога далі, вони вже думали, що не буде сильних обстрілів.

“З 10 на 11 жовтня почули у 27 хвилин на другу ночі величезні вибухи. Ми думали, що десь близько, десь там, ну не на нашу школу. Буквально через пів години передзвонили мені й сказали, що пряме попадання в школу. Знаєте, коли ми прийшли вночі, відчуттів не було ніяких, ми не бачили нічого, ми не змогли навіть подумати, що це дійсно попали в нашу школу, а коли вже побачили вранці, були сльози, був, знаєте, такий гнів: за що нашу школу розбомбили, нашу радість, ми її так леліяли, вона в нас була побудована на ромашковій поляні. Був також розпач і, звісно, жах”.

В приміщенні, куди влучили окупанти, знаходились спортивна та тренажерна зали, приміщення групи продовженого дня. Прибирати наслідки прильоту прийшли й вчителі, і батьки, і діти.

"Розпочинали зразу з розпачу, а потім наводили порядки. І от якраз почали прибирати, тому що всі зошити вчителя фізкультури, всі кеди наші висіли на наших деревах, конспекти, м'ячі, навіть канат, який дуже важкий, всі знаряддя, ракетки, всі вони були розкидані аж до старостату. Одразу було таке відчуття: а чому ? а за що? Потім уже на другий день почали збирати наші зошити, почали збирати м'ячі. Діти приходили і плакали".

Школу руйнували російські війська неодноразово і різними видами зброї:

"Перше - це в нас руйнування були із гаубиці, яка стояла дуже близько. Наступний - це були касетні снаряди, це були й танкові снаряди, у нашу школу цілилися ракети чотири. Перший раз ракета влучила на півночі приблизно в 100-150 метрах від школи. Другий снаряд був у нас поруч, у паркову зону, яку ми так любили. І якраз із 10-го на 11 жовтня це були два такі величезні удари - одне поцілили та попали в школу. Тобто, вижити в нашої школи шансів не було, тому що вони цілили не один раз у неї".

Прямим влучанням ракети були зруйновані всі кабінети початкової школи. В цих кабінетах був зроблений ремонт, напередодні завезли нові меблі, якими діти встигли покористуватись лише кілька місяців.

Крім кабінетів початкової школи, були також зруйновані кабінет іноземної мови, кабінет інклюзії, психологічного розвантаження - туди попали танком. В той день було чутно близько 26 гучних звуків, схожих на постріли.

"Я ніколи так од самого серця, от самої душі ніколи я так не молилася".

Ольга Дашко показала журналістам, як зараз виглядає гімназія зсередини:

"Зараз ми з вами із дітками зайшли із запасного виходу до нашої їдальні. Це саме краще, що в нас збереглося - і вікна, і стеля, яка ще тримається на місці, а далі варвари-рашисти залишили зовсім другий негативний слід. Зліва в нас розташовується актовий зал, де діти проводили різні виховні заходи, полюбляли прикрашати сцену. Їдальня була улюбленим місцем і вони тільки сьогодні зайшли, говорять: коли ж у нас вже буде піца? Так, діти, буде, обов'язково буде, відбудуємося і буде".

Колектив школи вірив до останнього, що їх навчальний заклад збережеться, але після влучання в жовтні 2022 року стало зрозуміло, що потрібно рятувати те, що залишилося.

"Вже до цього ми вивезли всю комп'ютерну техніку, в нас було два комп'ютерних класи, ми вивезли цінні підручники, які були, музей трудової бойової слави був на високому рівні, патріотична робота велася, зібрано дуже величезний матеріал про Першу і Другу світові війни, про наших АТОвців-односельчан, про наших захисників. Тому це нам було дуже важливо зберегти. І саме головне, ми не знали, де його зберегти, тому зберігали в себе вдома. І прапори нашого села, нашої школи, все в нас було вдома запаковано. Дещо вдома досі, а дещо зберігається у сейфах і частково зберігається в нас у Зеленодольську. Нас прийняли наші колеги. Ми вивезли всі матеріали, комп'ютерну техніку, також меблі, які нові залишилися і ті, що не зруйновані, вивезли станки і таким чином зберегли. Коли відбудуємося, то повернемо наше все обладнання до нашої школи".

Пані Ольга каже, що дуже важко все це знову згадувати й сльози навертаються на очі, але думка про те, що зараз весь світ допомагає зібрати кошти на відбудову гімназії, дає надію.

“Ми кидали в усі різні інтернет-джерела інформацію для того, щоб розповсюдити, що нашим дітям потрібна школа, нам потрібна школа. Діти - це наше найцінніше. Не буде дітей, не буде нашої школи, а, значить, не буде і села”.

Начальник Криворізької районної військової адміністрації Євген Ситниченко зазначив, що коли ворог стояв дуже близько до території Криворізького району і діставала ствольна артилерія, РСЗВ Ураган, Смерч, наші території, особливо Зелендольська та Апостолівська громади потерпали від щоденних обстрілів. В результаті цих обстрілів було частково зруйновано п'ять шкіл і одна школа повністю зруйнована у місті Апостолове.

"У Великій Костромці, де ми зараз знаходимося, частково зруйновано, але повністю зруйновано спортивний зал. Школа, дякуючи Богу, була вціліла, але вона також пошкоджена і потребує ремонту".

Євген Ситниченко додав, що наразі за державні кошти тяжко відбудовувати школу, тому що зараз держава працює в напрямку збільшення військового потенціалу, а такі відбудови плануються коштом інвесторів.

"І зараз ми працюємо в цьому напрямку і дуже багато з'являється закордонних інвесторів, які готові допомагати. В процесі ідуть підготовка документів, прорахунки щодо можливих відновлень, то поки ще все на стадії прорахунків. Ми ж всі бачимо, що на Євробаченні, де беруть участь наші українські співачки Альона Альона і Джері Хейл вони також беруть участь у зборі коштів для відновлення нашої школи у Великій Костромці".

Яка сума необхідна для відновлення гімназії, Євген Ситниченко не зміг сказати, адже для цього необхідні підрахунки підрядника, який буде займатись відбудовою. Начальник Криворізької РВА додав, що зараз від Великої Костромки орієнтовно у 25 км знаходяться окуповані території.

"Відбудовувати цю школу ніхто не буде, поки не буде безпечна зона, а це 80 кілометрів від лінії фронту".

Староста Великокостромського старостинського округу Зеленодольської територіальної громади Ольга Шайтанова розповіла, що навчальний заклад тричі піддавався обстрілам - артилерійському обстрілу в серпні, після цього було ракетне влучання неподалік і ось потім вже було пряме влучання.

"На даний час говорити про те, щоб завести дітей в цей навчальний заклад не може бути і мови. Зруйнована частково покрівля, тобто дах, а під покрівлею балки, інша деревина, на яких тримається дах, вибиті всі вікна, система опалення зруйнована, система водопостачання зруйнована, підлога теж постраждала, стіни, несучі конструкції. Тобто на сьогодні можливості вивести дітей на офлайн навчання немає".

Коли було зруйновано навчальний заклад, місцеві мешканці почали говорити про це з різними благодійними фондами, громадськими організаціями для того, щоб почув весь світ про те, що відбулося в їхній громаді. Пані Ольга додала, що для неї досі залишається загадкою, як вони взагалі стали комунікувати зі співачками-учасницями Євробачення.

"Я так розумію, що це титанічна робота нашого міського голови, всіх відділів виконавчого комітету, педагогічного колективу, батьківського колективу дала ось такий результат. А якщо ми говоримо про спілкування і з Альона Альона та Джері Хейл, то наші колежанки з Великокостромської гімназії уже двічі особисто зустрічалися з ними в місті Київ. Перший раз це були відеозйомкикліпа, який співачки презентували під час свого виступу і другий раз вони їздили на пресконференцію, яка відбувалася на залізничному вокзалі в місті Київ, присвячена була проводам дівчат на Євробачення. Там вони особисто спілкувалися, відповідали на питання журналістів і говорили, звичайно, про ту проблему, яку ми маємо на сьогодні в нашій громаді".

Ольга Шайтанова зазначила, що вона не фахівчиня із будівництва, але на сьогодні вона знає про суму приблизно в 70 мільйонів, яка необхідна для відбудови гімназії. Адже необхідно буде перекрити дах навчального закладу, вставити вікна, зробити реконструкцію всіх систем водопостачання, електропостачання, купити меблі.

"Знаєте, великою такою бідою було для нас те, що коли почався проєкт нової української школи в кожний клас початкової школи були завезені нові меблі, сучасне обладнання… все це водночас було зруйновано і знищено, жодної вцілілої парти, жодної вцілілої шафи, тобто все пішло в прірву і тепер для того, щоб його відновити, треба, звичайно, кошти".

До того, як стати старостою, Ольга Шайтанова 34 роки пропрацювала в цьому навчальному закладі вчителем початкових класів.

"Коли я побачила ці руйнування, мені хотілося просто кричати на весь білий світ. Питання: чому руйнується освіта, чому руйнується те, що таке надважливе для нашого сьогоднішнього дня?"

Богомолова Тетяна Миколаївна - вчителька початкових класів, в кабінет якої влучила російська ракета.

"За моєю спиною мій клас, мій кабінет, в якому я працювала. В мене педагогічний стаж 38 років, в цьому класі я працювала 30 років. Востаннє ми навчались у класі 23 лютого".

Пані Тетяна додала, що коли українські захисники відігнали окупантів якомога далі, у селі стало значно менше обстрілів і здавалось, що все найгірше вже минуло.

"Ніколи ми не думали, що ця фатальна ніч принесе нам такі руїни. Тут все було сучасне - дошка, нові парти, дітки всього два місяці за ними посиділи, був зроблений такий ремонт".

Ніч, коли було влучання в школу, пані Тетяна провела з чоловіком в підвалі і чула вибух. Вже вранці вчителька прочитала повідомлення від директорки, що трапилась біда і необхідно йти допомагати.

"Провівши уроки, я йшла з такою надією, що все ж таки, ну вилетіли вікна, можливо, скло, але всі парти, все це буде ціле. І коли я прийшла в школу, не можна ще було заходити, зайшла з цієї сторони, ну просто сльози котилися таким градом, я не думала, що таке може бути. Звісно, кожен раз, коли я проводжу уроки, я дітям говорю, що обов'язково буде перемога, ми повернемося. Хочеться якнайшвидше повернутися і працювати, щоб бачити дітей, з ними спілкуватися. У них теж таке саме бажання, як і в мене".

В класі Тетяни Богомолової вчиться 20 учнів на цей час.

"Двоє закордоном, але продовжують вчитись зі мною. Тобто не втратили жодної дитини, вони всі залишилися і ми сподіваємося і віримо, що в нас все буде добре, що перемога буде за нами. Школа буде й село буде".

Наталія Шишка - вихователька дошкільного підрозділу, а також мама третьокласника. Пані Наталія тішиться, що її син встиг піти в перший клас у школу і він знає, що це таке школа і що хоч трошки він шкільного життя посмакував.

Але, на жаль, так сталося, що саме його класу немає. Якраз оце на третьому поверсі його був клас, куди влетіла ракета. Може, хтось ще має надію, що він повернеться у свій клас, а для моєї дитини це було трошки…

Коли був приліт в школу, пані Наталія не була в селі, адже на той момент було багато обстрілів і заради дитини вона з родиною виїхала. Коли дізнались, що школа зруйнована, спочатку не казали про це сину.

Спочатку йому не казали, що саме так це трапилося, а потім все ж таки довелося повідомити, що потрапили в школу, а він каже: ой, на фотографії там немає спортзалу, а він там любив у футбол побігати. А потім на фотографії він побачив і пізнав по тому, що на стіні були в них дві дощечки, де висіли їхні малюнки, і він каже: так це ж, мабуть, мій клас і він це дуже сприйняв болісно.

Пані Наталія додала, що син дуже сумує за своїми однокласниками, вчителькою і зараз вся їхня родина донатить на відбудову школу.

5-класниця Софія та 8-класниця Діана - рідні сестри. Дівчата показали журналістам приміщення школи, куди можна заходи і розповіли, як до повномасштабного вторгнення РФ в Україну їм було добре вчитись та спілкуватись з друзями.

Востаннє дівчата були у школі 23 лютого 2022 року. Після цього вони вже приходили в гімназію, щоб допомагати розбирати завали після обстрілів російських військ.

Бібліотекарка та класна керівниця 5 класу Тетяна Мельник, коли побачила школу після обстрілу, почала допомагати ліквідувати наслідки обстрілу.

"Ми збиралися і трішечки допомагали це все розбирати, розносить. Заходить страшно не було в середину школи, хотілося навіть зайти у свою бібліотеку вона якось не дуже в мене постраждала, порівняно з цим крилом, але все одно вона стала якась нежива і я просто заходила, сиділа і плакала як над живою людиною. Знаєте, от просто як начебто померло щось живе. Таке було відчуття, наче щось втратили дійсно таке щось живе".

Пані Тетяна додала, що буде допомагати всім, чим зможе для відбудови гімназії - морально, фізично, матеріально.

Жінка мріє, щоб її наймолодший син, як і дві старші доньки, теж вчився в цій гімназії і відчув, що таке шкільне життя.

"Дуже хочу, щоб Ілля мій все-таки був ще учнем цієї школи і якомога швидше, щоб став випускником і щоб ми затанцювали з ними потім вальс на порозі цієї школи, як і я зі своїм татом танцювала. Це моя мрія".

Тетяна Мельник також класна керівниця в 5 класі.

"Зараз у мене п'ятикласники, вчуся разом з ними і кожну хвилинку, коли якийсь захід у школі, кожен раз хочу зробити відео так, щоб побачити їх. Пишу в оголошенні, що якщо не буде повітряної тривоги, збираємося обов'язково. Хочу, щоб хоч би вони на хвилинку побули разом. Хочеться хоч би це подарувати дітям, ну і пробути з ними разом".

Анна Позігун - вихователька дошкільного відділення навчального закладу, мама двох доньок - Діани та Софії. Родина виїжджала в Дніпро на декілька місяців коли почалися сильні обстріли. Як тільки вони припинились, пані Анна повернулась з родиною у Велику Костромку. Коли був приліт в школу, їх ще не було, але із новин одразу дізнались про цю біду.

"Коли це почули, то дуже боляче було, такі емоції… я навіть не знала, як мені дітям сказати, я знала, що вони дуже хотіли повернутися у свою школу. Ну прийшлось сказати, всі плакали".

Коли приїхали, то пішли відразу в центр і побачили моторошну картину:

"Ну зразу ж кидається в очі клуб, будинок культури, кидаються в очі побитий постріляний центр, а школа, ну це зовсім… в мене дівчата плачуть, кажуть: мама, а що буде далі, нашу школу відбудують?"

Пані Анна зі всією родиною донатять на відбудову школи. Гроші скидають в банку, а потім перерахують всю суму у загальний фонд.

"Наша школа - це серце села, вона потрібна всім і кожному, кожен житель за неї вболіває, бо в кожного тут діти, внуки ходять, дошкільнята тепер теж тут ходять. Наша школа потрібна".

Людмила Таранович - вчитель історії Великокостромської гімназії, вона розповіла, як вчителі разом з батьками та школярами шукали тих, хто допоможе з відбудовою їхньої гімназії:

"Ми шукали, для нас це важливо. Тому що сьогодні виклики в нашої держави, тому що села пустіють, сьогодні Росія їх руйнує і сьогодні від того, чи буде працювати наша школа, залежить майбутнє нашого села".

Дочка пані Людмили виїхала разом з родиною до Норвегії й вона була ученицею цієї школи, вона тут була і в неї було відео з розбитої школи.

"Коли в них було зібрання в Норвегії, вона показувала відео меру їхнього міста і він обіцяв, що теж буде допомагати. Ми зверталися до наших випускників, які за кордоном. Ми зверталися до голови нашої громади, доносили йому важливість для нашого села. В Конституції України всі діти рівні і наші діти повинні мати школу, повинні мати освіту".

З учасницями Євробачення пані Людмила познайомилась у Києві, коли знімали кліп для Альони Альониі Джеррі Хейл.

"Це незламні жінки - це жінки з окупованих територій, це жінки, які пережили окупацію, які з прифронтових зон, які неодноразово чули ці вибухи, але вони продовжують працювати, волонтерити, лікувати, навчати дітей і вони хочуть, щоб їхні діти росли під мирним небом. І якраз зміст дуже глибокий у цій пісні, яку сьогодні доносять всьому світу Jerry Heil і Альона Альона. Це біль і нескореність нашого народу, української жінки, яка, попри війну, попри оці вибухи, страх, вона іде вперед, вона вірить у світле майбутнє, вірить, що відбудують нашу школу, що буде мир, що буде у моїх онуків щасливе дитинство, що буде перемога українського народу. Ми вільні й незалежні. Ми ніколи не підкоримося нікому".

Журналістка - Тетяна Якушевська