Служив істині і слову: журналістська спільнота попрощалась з редактором, котрий очолював прорив до свободи слова у Кривому Розі, - ФОТО

31 жовтня цього року на 71-му році життя перестало битися серце Олега Павлова - відомого криворізького журналіста, який розвивав незалежну журналістику, очолював редакції друкованих видань “Металург”, “Криворожские ведомости”, “Наш Век”. З ним - професіоналом у царині журналістики, людиною, яку колеги називають порядною, поміркованою і принциповою - 2 листопада попрощалися у Кривому Розі.

Про це сайт 0564.ua повідомляє з посиланням на власного кореспондента.

Після заупокійного богослужіння, священнослужитель ПЦУ - капелан Олександр Агарков поділився власними спогадами про знайомство з Олегом Павловим.

“Якщо я не міг знаходити відповіді на якісь запитання, або в мене сумніви були на серці, я зустрічав Павлова, гуляючого з собакою. “А-а-а, отче, підходь, будемо розмовляти”. Ми могли розмовляти з ним годинами…”,

- зазначив Агарков, зауваживши, що серед присутніх на церемонії прощання немає жодної людини, у житті якої Олег Павлов не залишив слід - як поет, як журналіст, як добра людина, як громадський діяч…

“Його думка завжди була виважена і чимось відрізнялась від загальної…

Він казав: “Дивись на світ своїми очима, не чиїмись”... Особисто від себе скажу, що я дякую Господу, що Олег Павлов зустрівся колись в моєму житті, що він щось “посіяв” у ньому, часом, у скрутних ситуаціях, щось підкоригував…”, - додав капелан.

Криворізькій журналістці Наталі Шишці довелося працювати з Олегом Павловим.

“Сьогодні ми попрощалися з Олегом Павловим, журналістом, людиною, справжнім інтелігентом і майстром слова. Я разом з Олегом Володимировичем працювала у газеті “Вісник Кривбасу”, і була щаслива мати такого колегу. Я скажу без перебільшення, що сьогодні втратило місто, втратила криворізька журналістика, журналістський цех. Олег був представником саме цієї журналістської спільноти - не тієї, сервільної журналістики, яка обслуговує владу, а тієї, яка має свою точку зору, служить істині, правді. І був справжнім майстром слова”, - зауважила вона.

Журналіст, громадський діяч, нині військовий Ераст Іваницький запевнив, що вдячність та повагу до Олега Павлова пронесе через усе своє життя.

Пряма мова:

“...Він ніколи не давав настанов, не вказував, коли я приносив йому свої журналістські матеріали. Його правки були незначні - десь кому поправить, зробить якесь зауваження… З того моменту я зробив висновок, що він дуже коректно ставиться до праці журналіста… Він ніколи не дозволяв собі змінювати матеріал, який йому потрапляв на очі - він або відмовлявся від нього, або робив певні корективи, але дуже незначні. Він дійсно не давав настанови, а просто мовчки робив свою справу і, так би мовити, проводив свою лінію в твоєму житті…

Олег для мене - це великий авторитет, людина, яка частково зробила мене як людину… Він один з небагатьох, на кого я рівнявся і кому я вдячний буду все своє життя”.

Служив істині і слову: журналістська спільнота попрощалась з редактором, котрий очолював прорив до свободи слова у Кривому Розі, - ФОТО, фото-1

Фото з Facebook-сторінки Олега Павлова

Своїми спогадами і думками під час церемонії прощання поділився криворіжець Петро Земцов, який працював на криворізькому радіо. Чоловік розповів, що “познайомились і заприязнились” вони з Олегом на літературному об’єднанні “Рудана”, де Петро “милувався” його віршами. У день, коли криворіжці проводжали Олега Павлова в останню путь, Петро Земцов згадав про свій улюблений вірш, який сповнений філософським змістом. Цього вірша криворіжець щоразу просив прочитати, коли зустрічав автора філософських рядків.

“Олег був не тільки розумний, він був дуже розумний і відповідальний. Коли було важко, коли не було кому стати спина до спини - Олег стояв сам. Так було часто, на жаль. Наше місто (наше керівництво) не могло оцінити таку людину як належить. Воно навпаки - йому заважало! Тому що Олег був мудріший і розумніший за них”.

Колеги - журналісти, які не змогли бути присутніми на церемонії прощання, згадують про Олега Павлова у соцмережах.

Так, журналіст Володимир Стецюк відгукнувся поминальною промовою “Пам’яті редактора незавершеного прориву”, у якій згадав про спільне минуле та спільний “незавершений прорив”:

“Пішов з життя відомий криворізький журналіст і редактор Олег Володимирович Павлов.

Велика втрата зазвичай стається несподівано. Особливо важко втрачати тих, з ким розпочинав свій шлях у надзвичайно важливій справі, яка стала справою твого життя.

Такою справою власне й стала для нас журналістика, яка на одному з переломних етапів нашої історії об’єднала відчайдухів, налаштованих вивести журналістське слово з тенет радянської облудливої пропаганди на волю. Так в середині 80-х у редакції криворіжсталівської багатотиражки «Металлург», редактором якої став Олег Павлов, згодом сформувалося осердя нашої майбутньої команди, яка поставила перед собою амбітну мету – вивести багатотиражку флагмана вітчизняної металургійної галузі – металургійного комбінату «Криворіжсталь» - за межі заводської прохідної і скласти альтернативу міському компартійному офіціозу - газеті «Червоний гірник».

І така непроста робота з олюднення затехніченого й зашореного ідеологічними та адміністративно-компартійними догмами органу парткому, профкому та адміністрації комбінату «Криворіжсталь» розпочалася під керівництвом редактора Олега Павлова. Й до традиційної суто виробничої та соціальної газетної проблематики додалися матеріали про події в місті, Україні і тодішньому Радянському Союзі. Цивільне обличчя «Металлурга», який став солідним 16-полосним щотижневиком, створювали матеріали про поточну політичну, соціально-економічну, культурно-громадську і навіть криміногенну ситуацію.

Кореспонденти провінційного щотижневика «Металлург» отримали акредитацію на З’їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді і Кабінеті міністрів України, а репортери видання брали участь в операціях органів міліції у боротьбі з організованою злочинністю, висвітлювали роботу правоохоронців у боротьбі з підлітковою злочинністю, зокрема з таким суто криворізьким явищем, як «бігуни», ходили з оперативниками в нічні рейди по притонах і мережах з розповсюдження наркотиків і навіть вели репортажі з передової під час подій у Придністров’ї.

Регулярними стали у щотижневику інтерв’ю з відомими політиками, зокрема з рухівцями та іншими діячами з лав тодішньої української опозиції, а також науковцями, діячами культури, лідерами незалежних профспілок, активістами міської "Просвіти" та інших проукраїнських громадських організацій. Щотижневик почав виходити з літературним, музичним і рекламним додатками, а також окремими випусками на кримінальну тематику. Його загальний наклад за передплатою і вільними продажом через газетні кіоски сягнув за 20 тисяч примірників. Виникла приватна ініціатива щодо розповсюдження видання, внаслідок чого сформувалася згодом ціла мережа приватних розповсюджувачів.

Незабаром на базі одного з додатків «Металлурга» нашою журналістською командою було створено окреме газетне інформаційне видання – щотижневик «Криворізькі відомості», перше число якого побачило світ у лютому 1991 року. Це було одне з перших у нашому регіоні видань недержавного, некомпартійного, невідомчого і взагалі непідвладного формату, засновником якого виступила група журналістів на чолі з Олегом Павловим. Таким чином розпочався новий етап розвитку місцевої преси, пов’язаний зі становленням незалежної журналістики.

…З нашої авторської команди «Криворізьких відомостей» вже пішли у вічність журналісти першої хвилі - незрівнянний репортер Сергій Дарага, якого шанобливо називали криворізьким Нєвзоровим, чудовий журналіст-інтерпретатор і розслідувач Геннадій Омельницький, десь загубилися сліди завжди розважливого і вдумливого заступника редактора Валерія Нечипорука, а тепер от пішов з цього світу й очільник нашого незавершеного прориву до свободи слова Олег Павлов, якого називали редактором від Бога…

…Кажуть, що пам’ять про втрачену свободу змушує далі за неї боротися. І за цю пам’ять маємо, перш за все, завдячувати редактору нашого незавершеного прориву до свободи слова Олегу Володимировичу Павлову - непересічній людині, котра в потрібний момент стала своєрідним об’єднавчим центром і каталізатором процесу, зумовленого потребою часу, який вимагав правдивого висвітлення дійсності, що прагнула переходу з безнадійного минулого в обнадійливе майбутнє. Сподіваюсь, його роль буде належним чином оцінено колегами і нащадками.

Хай буде вдосталь світла душі твоїй, друже, у небесній редакції”.