Булгаков – імперець, українофоб, за світоглядом близький до ідеологем путінізму і виправдання етноциду в Україні, - висновок УІНП

Експерти Українського Інституту національної пам’яті визнали письменника Міхаіла Булгакова символом російської імперської політики, повідомили у пресслужбі УІНП. Тому згадки про Булгакова у публічному просторі підлягають деколонізації.

Про це пише "Дзеркало тижня" з посиланням на висновок УІНП.

Міхаіл Булгаков (1891–1940) був російським та радянським прозаїком, драматургом та лікарем. І хоча він народився у Києві, його батьком був виходець із Орловської губернії Афанасій Булгаков. У УІНП зазначили, що всі свої твори Булгаков писав російською мовою. Найвідомішими є романи «Майстер і Маргарита», «Біла Гвардія» (та п’єса «Дні Турбіних» за мотивами роману), «Собаче серце».

«Михайло Булгаков – імперець за світоглядом, затятий українофоб. Письменник, не зважаючи на роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. З-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду в Україні. Світоглядно був на позиціях російського імперіалізму, білогвардійщини, схвалював експансію російського комунізму», – зазначили в Інституті національної пам’яті.

Булгаков 1919 року здезертирував із армії Української народної республіки. Як розповіли в УІНП, Булгакова мобілізували як військового лікаря і він приєднався до Добровольчої армії виключно через власну відданість монархізму та Російській імперії. 

Згодом він злегка хоч і критикував радянську владу, але попри це все ж симпатизував більшовикам та схилявся перед Йосипом Сталіним. Зокрема, Булгаков оспівував захоплення «червоними» Києва і нищення борців за Україну – «мерзенних петлюрівців».

За даними УІНП ненависть до України, яку так нав’язливо декларував Булгаков, закорінилася у ньому через те, що його родину прислали до Києва з Орловської губернії для колоніальної діяльності. Зокрема, письменник фактично продовжив справу батька, який також займався утисками української культури та свідомо дотримувався стратегії блокування права української нації на окремий від Росії шлях.

«Тенденційність Міхаіла Булгакова виразна – ідеологічні акценти його прози свідчать про упередженість автора до українського світу. З позицій російської манії величі та обстоюючи єдину неподільну імперію, він у творах не подає жодного позитивного персонажа-українця, пародіює чи глузливо перекручує українську мову, глузує з української автокефальної церкви, заперечує саме існування української нації», – йдеться у звіті УІНП.

Так, антиукраїнський зміст п’єси «Дни Турбиных» відзначали вітчизняні митці ще в лютому 1929 р. на з’їзді радянських українських та російських письменників у Москві.

В оповіданні «В ночь на 3-е число» (1922) Булгаков реконструює події Української революції 1917-1921 років з позиції відвертого ворога українців, української державності та мови. Як пояснили в УІНП письменник гротескно зобразив воїнів 1-ого полку Синьої дивізії, їх уніформу та зовнішність, пародійно прописав сцени спілкування. Тим самим чітко декларована ненависть Булгакова має у творі різко виражену антиукраїнську спрямованість – практично агітаційну. 

«А в романі «Белая гвардия» устами Алєксєя Турбіна Михайло Булгаков так репрезентує своє ставлення до очільника Української Держави гетьмана Павла Скоропадського: «Я б вашего гетмана … за устройство этой миленькой Украины, повесил бы первым! Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами, издевался над всеми нами. Кто запретил формирование русской армии? Гетман. Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман». Булгаківські описи вояків Армії УНР («петлюрівців») є джерелом пізніших їх карикатурних зображень у комуністичній пресі, а після повної реабілітації письменника в СРСР його тексти, які підтримали парадигму російського шовінізму, значною мірою сприяли формуванню антиукраїнської кампанії в РФ, стали одними з каталізаторів сьогоднішньої російсько-української війни», – зазначили в УІНП.

Водночас антигуманний дискурс оповідання «Я убил» (1926), як додали в Інституті національної пам’яті, повністю резонує з наративами нинішніх кремлівських пропагандистів Дугіна, Соловйова, Скабєєвої та є прототекстом сьогоднішніх закликів до нищення українців. Зокрема, це оповідання містить ідеологію фашизму: пораненого військового лікаря-українця лише за його національну приналежність убиває персонаж-лікар, альтер еґо Булгакова. 

Крім того, Булгаков разом зі своїм оточенням засадничо не визнавали існування української мови. «Позитивні» герої його творів прицільно знущалися з української мови та називали її «гнусным языком», «диковинной», «неправильной», «смішною».

Зокрема, в 19-ому розділі ранньої редакції «Белой гвардии» Булгаков пише нібито українську мову вигадав Володимир Винниченко. І що цією мовою «никакой дьявол не говорил». 

«Відома калька цієї формули «Украину придумал Ленин» та інші подібні лозунги вживлюються у свідомість населення різних країн. Булгаков – один із тих, що започаткували нинішні ідеологічні маніпуляції своїм запереченням існування мільйонів українців, української літератури та культури», – йдеться у висновку УІНП.

Крім того, Булгаков дискредитує й кобзарську традицію. Зокрема, сценою біля Софійського собору з огидно-нищівною характеристикою українських пісень та їх виконавців він заперечує гуманістичні цінності назагал. Загалом Булгаков так само як Й. Бродський та  О. Солженіцин відмовлявся від гуманізму, коли мова йшла про українське питання.

Булгаков зневажливо ставився до всіх українців. І ті, кому він був зобов’язаний своїм облаштованим побутом, виключенням не стали. Так, прототипом одного із персонажів «Белой гвардии» став українець Василь Листовничий – власник будинку на Андріївському узвозі, який орендувало сімейство Булгакових. Російський письменник зобразив персонажа як буржуя, пристосуванця, жадібного боягуза. Цей герой постає у творі надто далеким від персони Листовничого. Його донька, Інна Листовнича, обурювалася, протестувала проти такого карикатурно спотвореного портрета батька. І саме і будинку Листовничого нині працює музей Булгакова.

Отже, в УІНП зробили висновок, що Міхаіл Булгаков упереджено й виразно негативно ставився до всього українського. Творчість російського письменника безпосередньо пов’язана з глорифікацією російської імперської політики та неприхованою українофобією. 

Присвоєння імені Булгакова географічним об’єктам, назвам юридичних осіб, об’єктам топонімії, а також встановлення на честь письменника пам’ятників та пам’ятних знаків в Україні було втіленням русифікації.

«З огляду на викладене вище, об’єкти (географічні об’єкти, назви юридичних осіб, пам’ятники та пам’ятні знаки), присвячені російському письменнику М. А. Булгакову (1891–1940), відповідно до частини першої статті 2 Закону містять символіку російської імперської політики, а подальше використання імені М. А. Булгакова у назвах географічних об’єктів та юридичних осіб, перебування у публічному просторі встановлених на його честь пам’ятників, пам’ятних знаків є пропагандою російської імперської політики», – підсумували в УІНП.

Члени Експертної комісії Українського інституту національної пам’яті з питань визначення належності об’єктів до символіки російської імперської політики:

Бачинська Олена Анатоліївна

Брехуненко Віктор Анатолійович

Вербич Святослав Олексійович

Генералюк Леся Станіславівна

Гречило Андрій Богданович

Наумов Сергій Олександрович

Рубльов Олександр Сергійович

Сокирко Олексій Григорович

Срипник Анатолій Юрійович