Зображення АрміяІнформ
27 липня 2024 року в Україні відповідно до чинного законодавства про деколонізацію мав завершитися процес перейменування топонімів у межах населених пунктів та демонтаж пам'ятників і пам'ятних знаків, які не підпадають під дію пам'яткоохоронного законодавства. На Дніпропетровщині крапка у процесі перейменування поставлена відповідним розпорядженням голови Дніпропетровської облдержадміністрації Сергія Лисака 26 липня.
Невдовзі після цього розпочався "парад заяв" деяких посадовців та громадських активістів, котрі знаходяться на виборних посадах або ж, вочевидь, претендують на виборні посади у майбутньому. Як на мене, цим все сказано: майбутні ви - бо - ри (колись вони ж таки мають статися). Отож дехто навіть в умовах масштабної кровопролитної війни дбає не про країну та її долю, а про власне місце в цій країні. І для цього, намагаючись набути на патріотичних гаслах та темі допомоги ЗСУ нових прихильників, щосили пнуться, аби не втратити "рідний" електорат - той, який й досі не зрозумів, що сучасна російсько-українська війна - війна двох різних світів, двох різних культур, і двох різних світоглядів. Мета росії - агресора - знищити інший - український світ. Мета українців - не просто вижити, але й жити інакше, бути іншими, завадити планам агресора викорінити нашу інакшість, нашу історію, нашу культуру.
Здавалося, що після того, як Владімір Путін, дивлячись з екранів телевізорів прямо в очі мільйонів українців озвучив завдання їх Д Е Н А Ц И Ф І К А Ц І Ї, після вбивств тисячів співгромадян внутрішній спротив планам агресора, любов до рідної землі та саме прагнення справедливості стане надпотужною мотивацією для нас - зберегти те, що ворог хоче знищити, піднести те, унікальне, українське, яке так ненависне кремлівському маніяку та дикій східній орді, зміцнити нашу унікальність і зберегти її для нащадків.
У перші дні лютого 2022 року дійсно здавалося, що сталося прозріння, прийшло усвідомлення нашої місії і підступної сутності тих, кого багато хто з українців вважав близьким народом. Що могутня хвиля єднання у ненависті до вбивць очистить і наші голови від залишків постколоніального російського (радянського) мулу, змусить нас покаятися за свою сліпоту перед мільйонами жертв розстріляних, заморених голодом, замордованих у таборах цією самою дикою ордою у минулому столітті, а ще перед нашими дітьми, яких ми через свою сліпоту вчасно не убезпечили від агресора. Врешті змусить заповнити наші серця Україною - її багатогранною культурою, її мовою, її забутими іменами - по самі вінця.
Кривий Ріг у перші дні пономасштабного вторгнення одномоментно став частиною України. З міста, у якому людям розповідали, що "київська влада відмовилась допомагати пенсіонерам і харчувати школярів", перетворився на місто синьо-жовтих стягів і патріотичних гасел. У транспорті, на вулицях, у магазинах зазвучала українська мова, а волонтерство стало способом життя.
У той момент так само здавалося, що позбутися проросійських політсил, російської церкви, російських назв, імен відомих росіян, поплічників імперії (російської, радянської), які витіснили Україну в українських містах і селах, - як чужого, агресивного - стало внутрішньою потребою для багатьох з нас. Ми підтримували відповідні кроки влади, спрямовані на захист країни від російської агресії у різних сферах. І Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» - один з таких кроків.
Минуло якихось два роки, і стараннями спраглих до високих посад та агентів впливу російської (радянської) пропаганди, знову розкачується тема двох різних народів в одній країні, звучать залякування втратою єдності перед обличчям ворога; лунають заклики до утвердження компромісу між українським і російським - між двома антагоністичними світами; витягується на світ божий стара і незабута технологія поділу України і українців. І саме ними, цими "спраглими", замість просвітництва в ім'я громадянської єдності навколо спільних цінностей, людям пропонується продовжити співіснувати з різними, антагоністичними, цінностями і баченнями візії майбутнього України.
Таким чином сьогодні нам знову актуалізували питання про те, наскільки далеко ми прагнемо опинитися від орди? В хід іде брехня і маніпуляції, які деякі політики щедро згодовують пересічним людям.
Зрозуміло, що формальна зміна назви вулиці з однієї на іншу не вирішить головну нашу проблему в цивілізаційному виборі - дистанціюватися від "руського міра" як моделі неоімперського тоталітарного суспільства, зрощеного на радянському грунті. Зрештою нам доведеться задуматись, за що ж точиться сьогодні війна - виключно за територію? Чи мова про інший цивілізаційний вибір?
Схоже, у відповіді на це питання одностайності у нас поки немає. І заяви політиків місцевого масштабу та полярна реакція на них - тому доказ.
Фото з Facebook-сторінки Олександра Вілкула
Голова Громадської ради при виконкомі Криворізької міської ради Олександр Вілкул "щодо останніх перейменувань у Кривому Розі" заявив, що він "проти". Це якщо "коротко". Він вважає "перейменування вулиць пов'язаних з Другою світовою та Афганськими війнами... недоцільними і, більше того, такими, що завдають шкоди єднанню нашого суспільства перед ворогом". Тут хочеться подякувати Олександру Юрійовичу за Другу світову. Адже ще кілька років тому він публічно бідкався стосовно того, що в Україні "потомкі побєждьонних врємєнно взялі вєрх над потомкамі пабєдітєлєй" і божився, що для нього вона назавжди залишиться "Вєлікай Атєчєствєнной". Отож якийсь прогрес таки є. Водночас розуміння, здавалося б, простої тези, яку у таких випадках наводить криворізька правозахисниця Валентина Кривда, немає.
"Закони існують не для того, щоб їх обговорювати, а для того, щоб їх виконувати!", - мудро каже досвідчена громадська діячка.
І Олександру Вілкулу, як громадському діячу з трохи коротшим досвідом, варто би прислухатися до неї. Але ніт. Він продовжує єднатись у правовому нігілізмі з "переважною більшістю криворіжців" (хто і коли їх порахував, не уточнюється).
"Рішенням м'яко кажучи, дивної "комісії" з обласної державної адміністрації (пишучи про "дивну комісію", посилання дає на розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації - ред.) перейменовано в Кривому Розі 135 топонімів. Думка ні керівництва міста, ні депутатського корпусу не враховувалася взагалі. Громадських слухань, а тим більше голосувань – не було. При цьому ми не погоджуємося взагалі з їх трактуванням Закону "про деколонізацію", - зазначає пан Олександр.
Мені чогось у цьому місці пригадались слова сумнозвісного персонажа одного відомого письменника - українофоба: "Да нє согласєн я!"
Скріншот Facebook-сторінки Олександра Вілкула
Якби там не було, але голова виконкому Саксаганської районної у Кривому Розі ради Васілій Старовойт точно належить до тієї більшості, про яку згадує Олександр Вілкул, бо не посоромився блиснути рівнем правника, на загал зауважуючи, що йому "зовсім не зрозуміло, чим думали "шановні" посадовці, засідаючи в місті Дніпро, і взагалі не маючи жодного відношення до Кривого Рогу, вирішуючи питання про перейменування вулиці Демиденка???
Як правник Васілій Старовойт мусив би знати, що розпорядження про перейменування видане одним посадовцем - головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації (він же - начальник Дніпропетровської військової адміністрації) Сергієм Лисаком. Навряд чи Сергій Лисак засідав сам із собою. Якщо ж йдеться про Робочу групу з питань подолання наслідків російської імперської та радянської тоталітарної політики у Дніпропетровській області, то вона утворена відповідно до чинного законодавства і діяла в межах визначених повноважень. Як, власне, і Сергій Лисак. Повноваження голови Дніпропетровської облдержадміністрації визначені Законом України "Про місцеві державні адміністрації". У цьому Законі можна знайти, яке відношення очільник ОДА (ОВА) має до Кривого Рогу Дніпропетровської області. А у Законі України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» - яке відношення він має до Кривого Рогу у процесі перейменування. Саме цей Закон зобов'язує голову ОДА своїм розпорядженням здійснити перейменування об'єктів топонімії, які у визначені терміни не перейменувала міська влада.
Фото з Facebook-сторінки Васілія Старовойта
Не знаю, чи дізнається колись Васілій Старовойт, що кліше «фашистські загарбники» нав’язане радянською пропагандою і широко використовувалося в науковій і художній літературі, кіно, радіо і телебаченні, пресі. Правильно вживати «нацистські окупанти». Це пояснює Український інститут національної пам'яті, який є не просто якимось інститутом, а центральним органом виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті.
Скріншот з Facebook-сторінки Васілія Старовойта
"Вишенькою на торті" у цьому "параді заяв" став коментар ще одного правника - голови Дніпропетровської обласної ради Миколи Лукашука".
"Зміни назви як виклик для національної єдності", - коментує політик, що належить до політсили, представниками якої є і Голова Верховної Ради і депутатська більшість у Верховній Раді, а також, з якою пов'язують Президента України Володимира Зеленського. Всі вони у межах своїх повноважень долучилися до створеня правової бази для процесу перейменування.
"Спостерігаючи за дискусіями навколо перейменувань, виникає питання: чи варто зараз вдаватися до таких дій, які можуть викликати розділення в нашому суспільстві? Важливість декомунізації та деколонізації не підлягає сумніву, але час вибирати треба обережно", — зазначив Лукашук.
Фото з Facebook-сторінки Миколи Лукашука
Він підкреслив, що "в таких містах як Дніпро та Кривий Ріг громадськість висловлює занепокоєння через можливі зміни назв вулиць, пов’язаних з історичними подіями та подвигами попередніх поколінь". За його словами, видалення таких назв може призвести до втрати частини історичної пам'яті, яка нагадує про значущі події, такі як перемога над нацизмом", - зазначає голова облради.
Далі по тексту він ще висловив жаль, "що відповідний підкомітет Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування не вніс відповідні правки до Закону, що могло б уникнути розколу під час війни".
Скріншот Facebook-сторінки Миколи Лукашука
Я би і тут зауважила, що про Закон треба не дискутувати, а Закон треба виконувати. Бо оте "неначасі" з моменту відновлення незалежності України триває вже понад 30 років. На понад 30 років ми спізнилися з тим, аби почитати підручник з історії України, а не російську (радянську) пресу. Тоді, вочевидь, "історична пам'ять" у декого не обмежувалась би виключно 1941 - 1945 роками, а сягнула би глибин віків чи хоча б сторічної давнини і... збожеволіла би від рік крові і горя, яку на українську землю приносили імперські русифікатори.
Як на мене, усі три заявники (коментатори) продемонстрували зневажливе ставлення не лише до українського законодавства, але і до експертного середовища - українських істориків. Вони чомусь вирішили, що якщо за них голосують (голосуватимуть), то вони є експертами з усіх питань? Їхні заяви носять відверто маніпулятивний характер і шкодять суспільній злагоді. Бо щодо "розколу" країни, то їх вже почули. У соцмережі деякі криворіжці піднімають питання, чому їм хтось із Дніпра нав'язує "галичанські" назви. А хтось, зрозумівши, що з доморощеними патріотами "каші не звариш", взявся самотужки декомунізовувати меморіальні таблички.
Зате криворізькі правники вперто роблять вигляд, що не розуміють, що у Кривому Розі голосуваннями "по районах" незаконно обмежили законне право громади міста на врахування її думки під час громадських слухань. Бо обговорювати і голосувати за те, як перейменувати, скажімо, вулицю Пушкіна у Центрально-Міському районі мають право мешканці усіх районів міста, а не лише мешканці цієї вулиці. Адже згідно з Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" не існує поняття громади району у місті, є поняття "територіальна громада міста" і обмежувати її законні права заборонено. Та про це - ні пари з вуст. Тільки про "поганих десь там - на горі".
Після таких заяв особисто я позбулася усіх сподівань щодо того, що велика кров може змінити сутність наших політиків. Цими днями вони лише підтвердили народне прислів'я "горбатого могила виправе".
Тож не для них, а для людей, котрі їх слухають, читають вважаю, все ж таки, необхідним пояснити, в чому полягають їхні маніпуляції і брехня.
Відповідальність за очищення публічного простору від російських, радянських та імперських топонімів Закон покладає на органи місцевого самоврядування — міські, сільські, селищні ради. Вони після узгодження із громадськістю та експертами мають голосувати за нові назви для вулиць, провулків, бульварів, площ, проспектів, набережних та районів у містах. Водночас ініціативу можуть і мають виявляти й місцеві мешканці, які можуть подати петицію з вимогою перейменувати топоніми, скасувати рішення про перейменування або ініціювати повторний розгляд назв для окремих об’єктів; дати депутатам доручення внести до порядку денного на розгляд або повторний розгляд питання про перейменування окремих назв; подати місцеву ініціативу з проханням перейменувати урбаноніми або повторно розглянути "проблемні" назви.
Процес перейменування у рамках Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» стартував з 27 липня 2023 року. На першому його етапі - з 27 липня 2023 року до 27 січня 2024 року повноваження щодо перейменування мали сільські, селищні, міські ради. Отож Криворізька міська рада мала півроку для організації цього процесу.
Процес проведення громадського обговорення перейменування тривав з 20 листопада по 20 грудня і включав такі етапи:
Нагадаємо, на засіданні міської робочої групи порушувалось питання щодо того, як саме буде організовано електронне опитування. Це питання порушила тоді членкиня міської комісії Ольга Гончар. У Кривому Розі вирішили організовувати голосування через гугл-форми, хоча віс розуміли - це чудовий механізм для фальсифікацій. Уникнути фальсифікацій та підозр щодо непрозорості процесу голосування пропонувалось, організувавши голосування на офіційному сайті виконкому Криворізької міськради з застосуванням механізму ідентифікації особи через e-banking.
На фото - на засіданні міської робочої групи
Однак члени утвореної міською владою Кривого Рогу робочої групи не підтримали застосування надійного механізму голосування.
"За моєю інформацією, міська влада організувала ті голосування, які вона хотіла. Тобто, вона підключила потрібну їй кількість людей і ці люди проголосували за потрібні варіанти. Під час фінального засідання міської робочої групи ці варіанти нам подавали так, що "ну от, це ж люди захотіли так назвати, значить треба це прийняти". Жодні фахові коментарі та зауваження до уваги не бралися. Тобто, елементи маніпуляції громадською думкою я спостерігала і про це говорила", - зауважила Ольга Гончар.
Вже 26 січня 2024 року Криворізька міська рада ухвалила відповідне рішення про перейменування 268-ти топонімів.
У період з 27 січня по 27 квітня повноваження щодо перейменування мав Криворізький міський голова. 20 лютого стартувало громадське обговорення перейменування 13 топонімів Кривого Рогу. Воно тривало до 20 березня. Свої пропозиції криворіжці могли надсилати до 5 березня включно. 27 квітня 2024 року Юрій Вілкул видав відповідне розпорядження.
Та ще на початку січня історичною секцією Робочої групи з питань подолання наслідків російської імперської та радянської тоталітарної політики у Дніпропетровській області було опрацьовано і складено Попередній робочий список із 345-ти назв об'єктів топонімії Кривого Рогу. Цей список було вчасно направлено міській топонімічній комісії у Кривому Розі. Про це обласна комісія повідомила на запит громадської діячки Валентини Кривди. Чому у Кривому Розі організовувалось обговорення меншої кількості назв, а не 345-ти, як це рекомендувала область, ніхто не пояснив. У березні інформація про необхідніть перейменування ще 140 об'єктів топоніміки та приведення у відповідність до стандартів державної мови 89-ти назв надійшла членкині міської комісії Ользі Гончар.
Фото з Facebook-сторінки Ольги Гончар
Ось що вона каже:
"Перейменування 135-ти топонімів, яке нещодавно здійснив голова Дніпропетровської ОДА - це був заключний етап процесу перейменування, який розпочався ще у липні 2023 року. Річ у тім, що міська влада з незрозумілих причин, на свій розсуд, вибрала певну кількість топонімів і винесла їх для перейменування на першому етапі. Відповідь на питання, чому вона не винесла інші топоніми, які належало перейменувати, ми так і не отримали.
Після завершення місцевого етапу перейменування я налагодила комунікацію з відповідальними за перейменування у області. Головне питання, яке мене цікавило як громадську активістку, наскільки вони налаштовані чути криворізьку громаду? Зі спілкування з членами обласної робочої групи я зрозуміла, що вони дуже конструктивно налаштовані. Область була налаштована максимально прислухатися до громадськості Кривого Рогу і увічнити назви, які важливі для нашого міста. З іншого боку, вона була налаштована максимально увічнювати важливі для України постаті, важливі саме для Українського державотворення. Ця комунікація тривала увесь час.
З іншого боку, я комунікувала з криворізькими громадськими організаціями, рухами, ініціативами, котрі у процесі перейменування подавали конструктивні пропозиції, адекватно сприймали сам процес деколонізації та перейменування у його рамках. Це відомі у нашому місті організації, які активно долучались до процесу перейменування на попередніх етапах - "рівні у кривому", "ЕКО-ТЕКА", "Місто Героїв", "Криворізька старовина". Налагодивши координацію між представниками цих громадських рухів, ми змогли діяти спільно. Зокрема, зійшлися на тому, аби максимально представляти у пропозиціях людей з гідною репутацією, які внесли значний внесок у розвиток Кривого Рогу. Ці громадські організації, ініціативи подали свої пропозиції на область. Відповідно у результатах перейменування ми бачимо, що значна кількість їхніх пропозицій була врахована. Також мені відомо, що до області надходило дуже багато пропозицій від криворіжців. І у розпорядженні голови ОДА ми бачимо назви, які були визначені за пропозиціями інших криворізьких активістів, організацій. І, скажімо, всі пропозиції, які надходили стосовно увічнення імен військових, були враховані.Всі. Причому, члени обласної робочої групи, наскільки мені відомо, у деяких випадках навіть комунікували з батьками загиблих воїнів".
За словами Ольги, певну частину у переліку на перейменування область залишала за собою, оскільки, на думку екпертів, варто увічнювати постаті визначних діячів державного значення.
"Я такий підхід повністю підтримую. Вони реалізували цей підхід, як на мене, це дуже правильно. Державний орган і має впроваджувати державну політику на місцях. Стосовно урахування думки громадськості у мене до області немає питань. Вони врахували думку громадськості Кривого Рогу значною мірою і врахована вона була за допомогою отримання пропозицій від криворіжців", - пояснює Ольга, наголошуючи на відповідальності міської влади Кривого Рогу:
- Навіть після того, як область отримала повноваження втручатись і проводити перейменування на свій розсуд, навіть після цього повноваження у місцевої влади залишались. Місцева влада могла організувати в місті громадські обговорення. Ми місцевій владі говорили про це, ми прямо вказували на це. Вона цього не зробила. Можливо, це і був план, як і у 2016 році - зробити справу чужими руками і потім говорити, які погані люди не тут, у місті, а десь там. Це моє припущення".
Власне про те, що міська влада "умила руки" було написано на нашому сайті ще у квітні.
Під час обговорення питання про перейменування у соцмережі почалися обурення, зокрема тим, "чому область нам насаджує галичанські назви". Комусь не подобається, що у Кривому Розі з'явились вулиці Любомира Гузара, Короля Данила, Генерала Кульчицького.
"Ми єдині між собою, - наполягає Ольга Гончар. - У нас є визначні діячі, які жили на заході України, які жили на сході. Ніхто не запитує у Львові, чому якусь вулицю назвали на честь Стуса, або на честь іншої визначної для України людини, нехай і з іншого регіону. Ніхто не запитує про Світличну, чи інших людей, котрі народилися на сході і активно проявили себе. У нас єдина країна. Тож імена тих діячів, які зробили внесок у розвиток нашої держави, щоб ми зміцніли і стали такими, як є, незалежно від свого народження і незалежно від того, де вони жили, безумовно, варті увічнення. Наприклад, у Кривому Розі тепер увічнено ім'я Оксани Лятуринської. Я вважаю, що це величезний здобуток, попри те, що вона вимушена була емігрувати і значну частину свого життя прожити за кордоном. Але вона - визначна діячка українського національного руху, української культури, людина, яка цементувала нашу свідмість, нашу ідентичність, незалежно від того, що вона не жила в Україні в силу політичних обставин".
На думку кандидата історичних наук, доцента, доцента кафедри історії Криворізького державного педуніверситету Вадима Яшина, звершене цього разу перейменування дуже гарне з огляду на імена, які з'явилися на мапі Кривого Рогу.
Фото з Facebook-сторінки Вадима Яшина
Деякі з цих імен він пропонував ще під час минулих перейменувань. Загалом вважає позитивним чинником врахування гендерної складової. Водночас з'явились імена українських націоналістів - борців за вільну Україну в роки Другої світоової. Як каже історик, це також добре.
"Днями мені довелося пояснювати одній особі, чому іменем Шерстюка можна називати вулицю у Кривому Розі, а іменем Гутовського - ні. Я відповів: "Та тому що Гутовський будував Радянський Союз, а Шерстюк будував Україну". Досить нам уже міряти людей лояльністю до одного чи іншого ворожого нам чужинського політичного режиму. От якщо ти був лояльним до Гітлера, то це погано, а якщо лояльний до Сталіна, значить ти гарний. Ні. Ми маємо міряти тим, наскільки люди будували Україну. Тому це добре, що у нас нарешті з'явилися ці люди", - наголошує Яшин.
Він має деякі зауваження, котрі вважає, можна узгоджено вирішити. Але загалом називає перейменування, здійснене головою Дніпропетровської ОДА, правильним: завдяки тому, що нарешті сюди не вмішувалась політика, вшановані достойні імена. Водночас, каже, поки бракує інформації про багатьох з цих достойників, імена котрих увічнено у топоніміці міста.
Щодо закидів про Галичину та розкол суспільства історик категоричний:
"Галичина - це Україна. І казати, нащо нам галичанські назви, це все одно, що казати, нащо нам українські назви. Це радянське мислення. І навіть не радянське, а КДБшне: мовляв, є Західна Україна і є Східна. Ми ж зараз не пишемо "Західна Україна" і "Східна Україна". У нас є захід України, схід України, південь, північ України, що вказує просто на географічне розташування української території. А назви на кшталт "галичанські" - це якраз той наратив, який і хочуть нам проштовхнути - сьогодні росія, а колись КДБ.
Ці люди будували Україну! Король Данило будував Україну! Треба нагадати, що за часів Данила Галицького (Король Данило) Київ входив до того князівства, яке пізніше ми стали називати Галицько-Волинське. Так це що, не український князь, чи що?
Митрополит Любомир Гузар - одна з найвидатніших постатей сучасної України, релігійний мислитель. Це та людина, яка долучилася до розбудови сучасної української церкви. І те, що вона називається Греко-Католицька, не має різниці. Це Українська Греко-Католицька церква. Я не знаю більшої української церкви, аніж Греко-Католицька. Тому люди, які говорять такі речі, дуже помиляються".
Я поцікавилась у Ольги Гончар та Вадима Яшина доцільністю перейменування саме зараз, під час війни. Адже ж в опублікованих вище коментарях політиків йдеться про "неначасі" і "загрозу розколу перед обличчям ворога".
Історик зауважив:
"Перейменування не може роз'єднувати суспільство. Перейменування відновлює історичну справедливість та історичну правду. Люди, які кажуть, що цей процес роз'єднує суспільство, все одно, що ті, які ділили, або ділять Україну на сорти - "западенці", "східняки" тощо. Все відбулося відповідно до Закону. Роз'єднують суспільство трішки інші речі і трішки інші люди.
У 2016 і у 2022 році я був у складі міської робочої групи з перейменування. Ті люди, які пишуть, що неначасі, вони пишуть це з 2016 року. І тези одні й ті ж - "вам что, нєчєго дєлать - давайтє сдєлайтє рємонт". Інший пише, нащо займатись перейменуваннями, краще очистити Інгулець і Саксагань. Слухайте, ну який зв'язок? "От ви хочете розпиляти гроші!", - це наступна теза. "От зараз неначасі - треба війну закінчить"... Постійно неначасі. Ця група людей буде зажди. Це ті активні люди, які, скажімо, активно пишуть в інтернеті. Якщо пройтися вулицями, одним буде байдуже, інші підтримають, треті скажуть "неначасі". Це було і буде завжди".
"Моя думка - зараз максимально на часі, як це тільки можливо, - говорить Ольга Гончар. - Тому що зараз величезний підйом національного духу. Ми в унікальному моменті, коли молодь не індиферентна, а масимально включена в процеси. Це просто - золотий час для важливих процесів у державотворенні. Якщо згадувати ще 5 - 10 років тому, молоді було все байдуже. Я бачу зараз по кількох різних молодіжних середовищах - молоді не байдуже, це плюс. Крім того, величезна кількість людей, у яких рідні воюють. І вони розуміють, за що ті воюють. Я не кажу вже про самих людей, які зараз воюють, які життя кладуть за нашу державну самостійність, за незалежність, за наше існування по суті. Зараз, як ніколи, дуже вдалий момент рвати всі ці пута, які стільки років нас зв'язують, які неочевидні. Ми бачимо по цих "криках", наскільки неочевидні ці зв'язки. Люди не замислюються над цим, але ці зв'язки є, вони нас зв'язують надзвичайно сильно, і через них ми не можемо рухатися далі. Тому, коли, як не зараз, як у не надзвичайно гострий момент змінювати назви? Це, як на мене, абсолютно правильний, вдалий момент. Не готова оцінювати, буде доцільніший час для цього, чи ні, але зараз - вдалий момент".
Нагадаю, у квітні я пояснювала, чому вулиця на честь афганця Сержанта Рзянкіна підлягає перейменуванню. Зокрема, йшлося про те, що війна в Афганістані - військове вторгнення СРСР до Афганістану під приводом боротьби проти повстанських груп моджахедів, у якій брали участь урядові війська Афганістану й СРСР. Вона почалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна разом з його оточенням та заміни його маріонетковим урядом керованого з СРСР Кармаля Бабрака. Таким чином радянський режим використовував своїх громадян в агресії проти незалежної країни.
Але у багатьох співробітників органів місцевого самоврядування у Кривому Розі й досі злітає з язиків радянське (російське) пропагандистське кліше "воїни - інтернаціоналісти". Тодішні строковики, армійці були жертвами радянського режиму, адже не могли відмовитись від виконання так званого "інтернаціонального долга" через загрозу репресій з боку режиму. На чужій землі їх так само не чекали, як ми не чекаємо в себе росіян сьогодні.
Дехто з криворіжців стурбований і перейменуванням Площі Визволення на Площу Захисників України. Їм раджу почитати пояснення Українського інституту національної пам'яті, який пропонує використовувати термін "вигнання нацистських окупантів із України" замість сполучення "визволення України від фашистських загарбників" (здається, це завдання також надскладне для наших посадовців та політиків).
Як зазначили в УІНП, термін «визволення» передбачає волю, свободу, а в 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистів Україна не отримала волю, а опинилася під іншим пануванням. Його наслідками стали масові репресії та депортації сотень тисяч українців, поляків і цілого кримськотатарського народу. СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року. Тож визволення України відбулося з розпадом Радянського Союзу.
Хочу навести тут також рядки криворізької поетки Ірини Божко:
"У Кривому Розі перейменовують площу Визволення —
нащадки великих дідів у коментарях на ФБ
збираються в одного великого діда,
який усіх врятував від фашистів
і від активістів врятує теж.
У Маріуполі не перейменовують площу Визволення", -
написала 26 липня цього року представниця вже нового, молодого покоління українців.
Що ж, панове, рано чи пізно доведеться визначатися, хто ми і у якій країні живемо. Чим довше дехто - чи то з меркантильних міркувань, чи то через невігластво - тягнутиме вчорашній день у майбутнє, тим довше ми плекатимемо ризики для дежавності нашої країни, тим довше триватиме війна, тим тяжче зводитимемось на ноги.
Світлана Романенко
Стежте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News
