У Кривому Розі продовжується протистояння сучасної української цивілізації з "совком". Цю думку підживлюють все нові й нові ініціативи, котрі багатьом нашим сучасникам нагадують вчорашній день. І хоча в центрі дискусії - візуальне мистецтво, насправді ж йдеться про недосяжні для людського ока речі.
Минулого тижня громадський діяч Олександр Вілкул на своїй сторінці у Facebook повідомив про пам'ятник, "який буде встановлено на секторі Почесних поховань на Центральному кладовищі міста Кривий Ріг, де починається будівництво військового Меморіалу". До свого допису автор додав світлини.
Саме глиняний макет скульптури і став об'єктом дискусії.
Увагу криворіжців до таких планів привернули Катерина Станкевич (ініціатива "Місто Героїв") та депутатка Криворізької міської ради і журналістка Наталя Шишка.
Обидві акцентують увагу на процесах, візуальним вираженням яких і стають подібні "мистецькі прояви".
"Так вже повелося, що в Криворізька міська влада рідко цікавиться думкою містян, з будь-якого питання. А от спільноті "Місто Героїв" дуже цікаво, що ви думаєте про цей пам'ятник. Саме його планують відлити в бронзі в самому Києві (!) та встановити на Секторі почесних поховань",
- відгукнулась на допис Олександра Вілкула Катерина Станкевич, ініціювавши обговорення.
Фактично у цьому дописі йдеться про непублічність і непрозорість прийняття місцевою владою рішень. І це дійсно є абсолютно точним відтворенням моделі управління, котра панувала у Союзі Радянських Соціалістичних Республік. Йдеться про авторитарну управлінську модель, яку ми, за звичкою, називаємо "совковою".
Наталя Шишка під цим дописом зазначила:
"Дуже нагадує скульптурну композицію біля Покровського райвиконкому. Тільки там ще з пропорціями фігур проблема. Але те, що тут з пропорціями начебто все ок, ситуацію не рятує. Натуралістично. Хрестоматійно. Примітивно. В дусі совкової монументалістики. Без художнього осмислення. Без експресії. Не викликає емоцій. Не заходить. Не передає велич героїзму і жертовності українського воїна. Таке ваяли при совку на замовлення партії. Хто автор? Мабуть, все той же Токар. Хто б не був, йому слід було б сказати: не візьмуся, наразі ідеї і бачення у мене нема. Це ж настільки треба зневажати думку інших, щоб не винести ескіз на громадське обговорення, не провести конкурс".
Скульптура біля Покровського райвиконкому
"Хто автор? Мабуть, все той же Токар", - це ще один прояв непублічності в роботі місцевої влади. Хоча, за великим рахунком, влада мовчить. Адже загальновідомо, що Олександр Вілкул неповноважний вирішувати питання життєзабезпечення громади, питання організації місцевого простору, будівництва тощо. Це мав би робити його тато - секретар міської ради Юрій Вілкул, на якого законодавство і покладає віповідні повноваження. Або ж хтось з татових підлеглих - посадових осіб місцевого самоврядування - за дорученням тата. Однак подібна ситуація в окремо взятому місті, на жаль, характеризує стан управління та дотримання законодавства у всій нашій державі.
Коли ж говорити про місцеву політику, то вона теж тягнеться з учорашнього дня. Спілкуючись з криворізькими художниками, я довідалась про те, що значна кількість монументальних споруд у Кривому Розі авторства Олександра Васякіна - це свідчення того, що місцева влада "любила працювати" саме з ним. Тому й замовлялися пам'ятники у Олескандра Васильовича. І не тому, що він був самий талановитий. У розмовах називались імена інших талановитих криворізьких митців, яких влада не балувала замовленнями.
Коли ж Васякіна не стало, на зміну йому приходить новий, як пише Олександр Вілкул, "Скульптор" (з великої літери). Знову той, один, з ким "люблять працювати".
Коли йдеться про таку тяглість традиції у призначенні владою "єдиного найталановитішого" митця (виконавця робіт) людям різне на думку спадає - починаючи від "крадуть" і закінчуючи "дають заробити своїм". І такі думки також були, є і будуть (думати, принаймні, не заборониш).
Самочинне призначення виконавця робіт, планування і реалізація планів без відкритого конкурсу та широко обговорення громадою, без залучення представників експертного середвища - це ознака авторитарного ("совкового") управління. Як бачимо, у нас, на Криворіжжі, "совкові" управлінські традиції вперто тягнуть з вчорашнього дня у день сьогоднішній та прийдешній. Це, у свою чергу, позначається не лише на рівні життя людей, але і й має абсолютно чітку візуалізацію. "Совок" у повсякденні проявляється "совковими" скульптурами, меморіальними дошками, монументальними композиціями тощо. Бо коли немає конкурсу (змагальності) це негативно позначається і на "таланті", який у таких умовах може розслабитися і спокійно "освоювати кошти".
На вулицях міст і сіл, де панує такий "совок" можна побачити скульптури, у яких порушені пропорції, або ж меморіальні дошки з портретами зі спотвореними рисами облич, або ж безглузді композиції, або ж дивні малюнки на стінах будинків, у яких порушені важливі правила образотворчого мистецтва, про які точно знають фахівці.
І ми самі й зараз сміємося з сучасних пам'яток "запорєбріка", який продовжує тиражувати "совкові" мистецькі традиції. Але ж "тріску у власному оці" теж важко не помітити. Чи чули ви від самих митців про те, що наш "Козак Ріг" біля міськвиконкому "пісяти хоче"? А невідповідність пропорцій коня і людини, думаю, самі бачите? Чи придивлялися до анатомічних особливостей "Князя Володимира" на площі Мистецькій"? Про "Жінку на унітазі" в одному з медзакладів чули? А думкою митців про "круглу тумбу" з іменами загиблих на площі біля собору (поки ще УПЦ МП) цікавились?
Скульптура "Очікування" у перинатальному центрі
Монументалістика, яка заполоняє вулиці за планами "Того, Хто взявся самочинно все вирішувати і затверджувати", самочинно визначаючи, хто є "скульптором", а хто "Скульптором", і формує "совковий" простір навколо людей. Таким стає обличчя міста, де люди тяжіють до влади "совкового" типу - безглуздим, абсурдним.
У цій ситуації корисно почути думку експертів а ще - людей з інших міст. І така можливість з'явилась. Юлій Морозов (ГО "Об'єднання відповідальних громадян", партія "Сила людей") у Facebook запросив до обговорення. Насамперед він поцікавився думкою людей, дотичних до мистецтва, пов'язаних з меморіальними об'єктами, дотичних до реальної військової служби.
На цьому етапі дискусія й вийшла за межі Кривого Рогу, адже у коментарі до Морозова прийшли історики, митці, волонтери, мистецтвознавці, військові - і не лише місцеві. Серед осіб, котрі долучилися до обговорення є відомі багатьом українцям люди.
І ось що вони зауважили:
Вахтанг Кіпіані:
"Мені здається схожим на типовий російський пам'ятник від Афгану до СВО".
Сергій Притула:
"Якщо б замість кевларового шолома була безкозирка, а замість АК - ППШ, то дуже б пасувало до площі Нахімова у Севастополі".
Ангеліна Верхогляд:
"Це жахливо. Нагадує чмошні скульптури параші… неприйнятно бачити таке на військовому меморіалі. Це зневага до військових".
Ірина Цілик:
"Якщо чесно, перша реакція - це естетика радянських памʼятників. І це дуже відштовхує".
Ірина Подоляк:
"Це просто погано дуже, навіть, якшо це буде в глухому селі".
Марія Курбатова:
"Однозначне Ні. Бо це радянський союз у найгірших мистецьких проявах. І точно у такому місці не треба робити цей сюжет, тим більше з настільки сильною деталізацією".
Павло Казарін:
"Жахливо".
Юлія Нефьодова:
"Композиція скульптури, де один солдат підтримує іншого, є типовою для радянських пам'ятників. Також емоційна напруженість і акцент на жертві також характерні для радянського стилю. У мене він викликає дуже неприємні почуття".
Віра Єрифа:
"Не варто відтворювати реалізм в памʼятному меморіалі, можна стилізувати історію і подати сучасніше, бо дійсно нагадують памʼятки радянської епохи".
Петро Лисенко:
"Це совок. У всіх сенсах".
Роман Козлов:
"Враження негативні.
1. Неправильна емоція. Військовий меморіал — про честь і шану, а не про співчуття.
2. Невиправданий реалізм. На могилах досить фото й імен. Тому пам'ятник має бути деперсоналізований. Натомість така конкретика викликає масу зауважень: це піхота, а де арта/літуни/логісти? це чоловіки, а де жінки? І так до безкінечності.
3. Відсутність символізму. Загиблі воїни є в усіх націй, але цей проєкт не дає пропонує відповіді на питання, що вони значать для нас.
4. Безліч недоладностей у деталях — загальна хвороба реалістичних пам'ятників"...
Євгенія Гавришенко
Соцреалізм якийсь, не хочу ображати скульптора, але краще не подавати аж так «в лоб», це вже позавчорашній день і взагалі не відгукується в сучасних людей
Наталія Бойко:
"Відштовхує, не відчуваю в цих образах ні трагедію нашого часу (якась радянщина), ні дух та силу наших защиснмків (скоріше в стилі памʼятників РФ), немає емоційного звʼязку".
Юрій Бова показав, який пам'ятник у Тростянці, де він головує:
Більше відгуків читайте на Facebook-сторінці Морозова. Але ж учасники обговорення одностайні у тому, що презентований глиняний макет - "совок" і "вчорашній день".
Стривожені побаченим і почутим рідні загиблих воїнів зібралися на Центарльному кладовищі, аби обговорити проблеми і заявити про влане бачення. Про результати цієї розмови написала Наталя Шишка. Вона зазначила, що родини загиблих військовослужбовців, які захоронені на кладовищі Центральному у секторі почесних поховань, вимагають зустрічі з секретарем міської ради, тимчасово наділеним повноваженнями міського голови, Юрієм Вілкулом, та посадовими особами, відповідальними за здійснення поховань і будівництво меморіалу. Зібравшись у секторі почесних поховань, вони вирішили адресувати Юрію Вілкулу щодо цього колективне звернення.
"Серед озвучених представниками спільности проблем я би виокремила дві. . Перша: недотримання нормативів при здійсненні поховань, згідно з якими розмір могили - 2 на 1 м, земельна ділянка під могилу - 2,2 на 1,5 м, відстань між ділянками поховань в ряду - 0,5 м, відстань між рядами - 1 м. При дотриманні цих нормативів відстань між могилами мала б становити 1 м.
Якщо проєкт меморіалу виконано відповідно до нормативів (а так мало б бути, інакше проєкт не повинен пройти державну експертизу!), і його буде дотримано, то розміщення надгробних хрестів не співпаде з розміщенням могил. І цього рідні загиблих налаштовані не допустити будь що. Бо хочуть приходити саме до могили свого сина чи чоловіка, а не до порожнього місця чи до чиєїсь дитини, при всій повазі до кожного полеглого захисника. Ця проблема уже озвучувалась, але як вона вирішена на сьогодні, коли проєкт пройшов коригування, і роботи в секторі уже ведуться, спільнота інформації не має.
Друга проблема - пам'ятник, який буде складовою частиною меморіалу. З глиняних форм його планується відлити у бронзі. Ті, хто вчора взяв участь у зібранні, висловились проти скульптурної композиції авторства Володимира Токаря як такої, що не має художньої цінності, є маркером радянщини і не передає дух звитяги та незламності українських воїнів та всього українського народу. Рідні загиблих ставлять питання про проведення відкритого конкурсу по відбору кращого пам'ятника для меморіалу.
Як відповідальні члени територіальної громади, представники спільноти також хочуть знати конкретні причини, через які загальна кошторисна вартість будівництва меморіалу виросла з понад 70-ти до понад 120-ти млн грн. Чому не проводились громадські слухання. Чи буде притягнуто до відповідальності відповідальних осіб КП "Ритуал Сервіс Плюс" за недотримання нормативів при здійсненні поховань", - написала у соцмережі Наталя Шишка.
Якою ж буде реакція влади? Чи влада мовчатиме, а говоритиме Олександр Вілкул? Про що? З ким? Чи будуть тиражувати творчість "Скульптора", попри обурення криворіжців? Чи врахують думку людей? Чи започаткують конкурс на кращий проєкт?
До речі, ще одна "совкова" традиція, до якої, на мій погляд, зберігають тяглість чинні місцеві політики, це залучення "кишенькової громадськості", "кишенькових експертів" для створення ілюзії демократії та інфосередовища, сприятлового для реалізації задуманого "Тим, Хто все вирішує".
Без зміни стилю управління ми не деколонізуємось ніколи.
Наробила скріншотів, читайте))
Фото з Facebook-сторінок Олександра Вілкула, Наталії Шишки, Юлія Морозова.
Світлана Романенко
